Ирен частина друга

Заміна
Відчинивши кабінет він ввійшов, а в ніс швидко вдарив аромат все ще свіжої краски. Повісивши кофту на вішак Саша ввімкнув світло. Тільки но загорілись всі лампи денного освітлення він прищурив очі від яркого світла. Він добре знав свій кабінет тому не чекаючи поки очі звикнуть, він попрямував до свого столу.Всівшись за нього він поклав голову на стіл і розслабившись хотів ще подрімати.Йому завадив стук у двері. Потерши очі він швидко зняв втому і відклав відпочинок на другий урок. Відчинились двері кабінету і на порозі з’явився директор.
-Саша потрібно,щоб ти замінив учительку історії в 10-Б. –з теж сонними нотками в голосі сказав директор після чого зник за дверима навіть не чекаючи його відповіді. Тай яка могла бути його відповідь? Він був лаборантом у школі поки навчався в університетіі в його обов’язки входила і заміна вчителів за їх відсутності. Подивившись нагодинник він звірився з часом скільки йому залишалось, щоб підготуватись до уроку. Але нажаль до початку першого уроку залишалось дві хвилини. Зітхнувши він позіхнув і все ще в сні пішов на урок.
Тільки-но продзвенів дзвінок як він ввійшов в клас і зачинивши за собою двері пішов до вчительського столу. За спиною він чув радісні перешіптування. Здається діти були раді, що уроку історії не було.Тільки-но він вийшов вперед класу як побачив ту дівчину з якою він зіткнувся першого вересня. Інстинктивно він напружив всі м’язи тіла і сповільнив крок.Привітавшись він дозволив всім сісти. Саша помітив напругу на обличчі дівчини,але сам він намагався не подавати виду. Йому здавалось, що сьогодні вона була красивішою ніж минулого разу в столовій, коли вони дивились одне на одного і того самого першого вересня. Тепер на ній була сіра блузка з глибоким декольте і оголеною спиною і джинси того ж кольору. Її волосся було розпущене і спадало бронзовими локонами вниз по плечам. Воно було схожим на полум’я. На мить зустрівшись з нею поглядом він знов побачив ту глибоку безодню в якій тонув. Зелені очі манили його за собою. Їх можна було порівняти з темною і загадковою кімнатою, йшовши в яку незнаєш що там тебе чекає. Першою відвернулась вона і повернулась до якогось хлопця, який сидів поруч з нею заоднією партою.
Саша не знав ані її імені, ані її дотику, нічого. Вонабула для нього загадкою. Він хотів знати про неї все: якими парфумами вона користується, що любить робити ввільний час, її хоббі…
Його погляд впав на класний журнал, який лежав на столі.Йому спало на думку як дізнатись її ім’я і тим самим хоч якось привідкрити завісу. Він був навіть радий тому, що знатиме її ім’я. Відкривши сторінку на історії він очима пройшовся по списку, але незміг сказати як звати зеленооку дівчину з волосся кольору вогню. Нічого не залишалось окрім пройтись по всьому списку і так дізнатись ім’я. Взявши ручку він почав перечитувати всіх вголос.Вже через два імена після хлопця з яким вона сиділа, Діми Батовського і ще одної дівчини, Насті Балух,він почув її ім’я. Її звати було Ірина Веласкес.Від перемоги він ледь помітно посміхнувся і продовжив відмічати відсутніх того дня.
Зачинивши двері квартири Саша не вмикаючи світла в темряві побрів в глиб квартири. Зайшовши на кухню він швидко випив кофе, яке залишилось ще з ранку. Знявши темну кофту він кинув її в кухні й поплентався до спальні.Його тіло боліло, а всі м’язи нили. Ввімкнувши нічний світильник він виклав все з кишень і зняв штани. Кинувши їх на землю в слабих променях лампи вони перетворювались на розмиту пляму. Лігши в ліжко він накрився одіялом ізаплющивши очі поринув у сни...
Зазирнувши їй увічі він відчув полегшення. Йому здавалось, що він потрапив у рай. Поруч з ним стояла дівчина про яку він не забував ані на мить після випадку першого вересня. Спостерігавши за нею в школі, у столові…Кожного разу коли він бачив її з іншим хлопцем йому ставало погано, наче з середини щось розривало його серце і по шматочкам спалював. Вона виходила на другий поверх наче прекрасна принцеса. Її краса і грація, її глибокі зелені очі і волосся кольору полум’я.Пелюстки губ були прекрасними і ніжними. Шкіра персикового кольору сяяла на сонці і здавалось, що Ірина з якоїсь іншої планети. Жести і міміка були бездоганними, а голос був схожий на дзвін колокольчиків під краплями дощу. На тоненькій шеї був ледь помітний золотий ланцюжок з прекрасним кулоном у вигляді дощової краплі. Одяг як і завжди підчеркував її ідеальну і тендітну фігуру, тим самим возвеличуючи красу тіла. Ірина була схожа на…прекрасне створіння,на…богиню. Аромат парфум п’янив його…він був схожим на наркотик, вдихаючи який йому хотілось більше і більше…
Для Саші вона була недосяжною. Він прекрасно розумів, щовона не зверне на нього увагу. Але думка того, що саме зараз Ірина обіймає іцілує когось іншого невкладалась йому в голові. Що робити він не знав. Але щось робити він теж не міг. Вона була його ученицею. Навіщо їй мати щось з своїм учителем дотогож старшим від неї на чотири роки. Для неї це було нічим. Для неї він був нічим.
Його розбудив дзвінок у двері. Сонце наче навмисно пробиралось крізь прозору тюль, щоб нагадати про початок нового дня. Промені прямо світили йому у вічі. Прищуривши очі він обернувся на іншу сторону і знов почув дзвінок у двері. Саша знав, що під дверима стоїть Сергій з незадоволеним виразом обличчя тому не поспішав іти відчиняти двері. Коли йому врешті-реш набридли дзвінки у двері він піднявся з ліжка. Повернувши ключ в щілині він відчинив двері Сергійові. Як він і думав на порозі стояв його друг з сердитим виразом обличчя. Він нервово постукував ногою і з нахмуреним поглядом дивився на Сашу.
-Ти коли в останнє дивився на годинник? – показавши на годинника запитав Сергій.
Нічого не відповівши на запитання друга він впустив його,а сам пішов на кухню. Те що говорив друг він не чув. В його голові була тільки Ірина і більше ніхто. Щоб прокинутись він поставив кофе, а для другу поставивводу для чаю. Відчувши голод він зазирнув в морозильну камеру де знайшов тільки пачку пельмень. Зітхнувши він вийняв її і розпечатав. Наливши воду в каструлю Саша поклав її на газову плитку. До того на кухню прийшов Сергій. Сівши за стілвін оцінюючим поглядом подивився на Сашу і зітхнув.
-Ну скільки разів можна тобі говорити одне і теж, -помітивши що він хоче робити зауважив Сергій. –Не їж ти ті пельмені. З такими темпами ти можеш потрапити в лікарню з виразкою жулудка. До того ж нам потрібно збиратись.Сьогодні ввечері ми маємо вжебути там.
-Куди потрібно їхати? – не розумівши про що говорить друг запитав Саша.
-Ти точно голову втратив. – вивів висновок Сергій. – Нампотрібно їхати на сесію. Ти що забув?
-Угу. – з просоння погодився він. Перед очима Саша все щебачив Ірину і повертатись в реальний світ він не хотів.
-Саша, ти мене чуєш? – ще раз покликав його Сергій. – Що з тобою? – підійшовши до Саші він подивився на нього і те що він побачив придивившись уважніше жахнуло його. Під очима були чорні круги, розбита губа і синці по тілу. Він був весь збитий. Все його тіло вкривали фіолетовато-сині плями. 
-Де тебе чорти носили вчора? – швидко запитав його Сергій. –Саша що з тобою останнім часом? Я не впізнаю тебе.
Увагу Сергія привернула вода, яка вже закипіла і аромат кофе. Швидко вчинивши собі чай, а Сашові каву він повернувся до питань. 
-Ти можеш мені пояснити, що вчора від…
-Я не можу забути її. – втомлено промовив Саша. – Вона весь час перед моїми очима. Я так хочу відчути її дотик губ, аромат тіла... 
-Про кого ти говориш? – тепер Сергій взагалі нічого не розумів. Його друг був весь в синцях, під очима темні круги, а сам він ледве тримався на ногах. 
-Ірина, її звати Ірина. – ледве промовив її ім’я Саша.Йому було погано, і час від часу навіть підтошнювало, але її ім’я він промовляв з щирою любов’ю і щастям. 
-Тобі потрібно відпочити, а про Ірину ти мені розповіси коли прийдеш в себе. – нічого не питаючи Сергій взяв його попід руку і повільно повів до спальні. Вклавши його в ліжко він залишив його відпочивати. А сам вийшовши з спальні швидко набрав номер директора університету. 
-Алло. – почувся голос Світлани Володимирівної.
-Добридень вас турбує Сергій Меншиков. – з професіоналізмом привітався він. Він знав, що директриса йому не відмовить оскільки сам Сергій користувався популярністю не тільки серед дівчат. 
-Світлана Володимирівна я дзвоню вам щодо Саші Греня. Річ в тім, що в нього зараз проблеми з здоров’ям і він зараз лежить в лікарні. Тому скоріш за все він не зможе приїхати на сесію. Я думаю це можна уладнати якось.– з ігровими нотками в голосі закінчив Сергій. Він знав, що директриса погодиться. 
-Звичайнож. – зрозумівши натяки молодого хлопця швидко дала відповідь Світлана Володимирівна. 
-Дякую. – закінчивши розмову він натиснув відбій і пішов на кухню, щоб щось приготувати Сашові до його підйому. 
Ірина
Сидівши у ванній він нервово курив, щоб заспокоїтись, але це не давало ніякого результату. Загасивши цигарку він випустив клубок диму крізь ніздрі. Відкинувши голову назад він згадав погляд Ірини і йому стало легше, але біль не зникав. Залишалась реальність і те, що Ірина проігнорує його почувши зізнання, а якщо ні то принайні їй стане смішно. Ця думка привела його до тями. Ввібравши повітря в легені він вийшов з ванни і вдягнув халат. Взявшичергову цигарку він запалив її і затягнувши пішов на кухню де його чекав Сергій. Тіло все ще боліло після бійки, а синці не зникали. Коли він проходив повз дзеркало то помітив,що синяки під очима почали зникати. Це порадувало його, адже він вже тиждень не був у школі і не бачив Ірину. Що з нею і як вона він теж не знав. Затягнувши він вийшов з ванної. 
-То може ти все ж поясниш мені де тобі так перепало і хто така Ірина?– теж запаливши цигарку запитав Сергій Сашу. Надпивши чай з чашки він подивився йому і вічі, але нічого непобачив окрім страждання. Його другові було погано, і йому потрібна була допомога. 
-Вона моя учениця. І…вона найпрекрасніша дівчина, яку я зустрічав. Її очі нагадують зелену поляну, а волосся на язики полум’я. Кожного разу коли ми зустрічаємось поглядами я завмираю і не знаю що сказати. Першого вересня ми випадково зіткнулись і я побачив у її очах…щось таке що не можу пояснити. Не так давно я заміняв у її класі історію. – Саша говорив безперестану, але він був не тут. Розповідавши про Ірину він бачив її передсобою…але поруч з нею він бачив Діму, який обіймав її за талію і щось шептав на вухо. –До цього часу я навіть не знав її ім’я. 
-То як її звати? – не витримав і запитав Сергій.
-Ірина Веласкес. Того дня коли я дізнався її ім’я я вперше зрозумів, що ревную. Я дозволив їм робити все що вони хочуть аби тільки вони були тихо. Ірина цілий урок перешіптувалась з Дімом. Як тоді мені хотілось забрати її звідти. Я так хотів опинитись на його місці. Щоб Ірина розмовляла зімною, щоб я відчував її тепло губ і ніжність дотику. 
-Ти закохався. – швидко зробив висновок Сергій. Струсивши попіл він знов зробив затяжку. –Але є одне “але” – додав він. – Ірина твоя учениця і ви різні. Хто зна як вона може сприйняти те, що ти відчуваєш до неї.Ти нічого не роби поки я нічого не дізнаюсь про неї, апотім подумаємо що тобі робити. 
-Я і сам прекрасно знаю, що все це протизаконно, але я нічого не можу з собою зробити. Після того випадку першого вересня мене до неї тягне. І кожного разу коли я бачу її ще більше. Незабаром це перетвориться на нічний кошмар. – зізнався Саша. Він прекрасно розумів у якій зараз ситуації, а зайві проблеми йому непотрібні були. Скористатись допомогою друга і щось дізнатись про Ірину він не хотів нехтувати тому радо прийняв пропозицію і тактику Сергія. 
Тільки-но задзвенів дзвоник як він попрямував на коридор з надією того, що знов побачить Ірину. Цього разу на нього чекав сюрприз.Вийшовши з кабінету він побачив її. На мить він просто зупинився і завмер,оскільки не очікував побачити її тут. Але радість тривала недовго оскільки задекілька секунд поруч з нею з’явився Діма. Це не сподобалось йому, але він вирішив не показувати цього. Пройшовши повз них він пішов у столову, але довго він там не затримався оскільки йому було цікаво що там робить Ірина з Дімом.Повернувши за ріг він побачив, як вони двоє перешіптувались, що просто бісило Сашу тому він вирішив зробити їм зауваження. 
-Ви тут чергуєте? – підійшовши до них запитав Саша. Тільки но його погляд впав на Діму, як йому захотілось врізати. На обличчі його ворога сяяла зухвала посмішка, наче він знав його таємницю і мав наміри розповісти її Ірині, а цього Саша неміг дозволити. Він зібрав всю силу в кулак і хотів бити коли почув дзвінок колокольчиків. 
-Так. – холодно і без почуттів відповіла на його питання Ірина. Вона наче навмисне захищала Діму і вчасно зупиняла Сашу. 
Забувши про Діму він повернувся до Ірини. Оскільки вона так відчайдушно захищає його то хай хоч раз отримає те що хоче. Своїм виглядом вона знов збентежила його оскільки була вдягнена сексуально. Саша спіймав себе надумці, що хоче її, але швидко відкинув її, пообіцявши самому собі що ще помріє.Зробити їй зауваження він не зміг, в його голові внього було зовсім інше. До того він ж не зміг би образити її оскільки іншого способу спілкування з нею не було, а отже не було і вибору.
-То ви щось хотіли? – повернула його до реальності Ірина. В її очах можна було побачити холод.Це злякало його. Нічого не сказавши він пішов до кабінету. Зачинивши двері наключ він зупинився і присів на землю поруч з дверима. Саша не зміг зрозуміти як в прекрасних зелених очах зміг з’явитись холод. Він почав перебирати все, щоб згадати, що могло роздратувати її і посіяти таке ставлення Ірини до нього.