Ирен частина третя

Новенька
…Поруч з учителькою української мови стояла нова учениця 10-Б класу. Звичайно Мар’яна Петрівна представила її як добру і старанну ученицю, але Ірина не спішила вірити тому, що говорили учителі. Перед собою вона бачила цілком звичайну ученицю. Її волосся було забране на зад і заколоте вверх. Невеликий ріст вона вміло приховала за допомогою босоніжок на маленькому каблукові. На перший погляд Вікторія, а так саме було звати новеньку, була нормальною. Вперше за довгий час навчання Ірина вперше побачила чисту і щирупосмішку. Класна посадила Вікторію позаду Діми. 
 Взявши стакан соку Ірина разом з Алісою пішли до столику де їх вже чекали Діма з Віктором. На обличчі друга Діми розцвіла посмішка коли він побачив Алісу. Сьогодні вона була надзвичайно красивою, адже цього дня їй виповнилось 16-ть років і всі вітали її з Днем народження. Усмішка не зникала з її обличчя. Як і завжди першою її привітала Ірина подарувавши Алісі плюшевого ведмедика. Що до решти друзів, які теж засипали її привітаннями і подарунками відзначилась Крістіна (Кріс), яка не так давно повернулась з Італії і привезла в якості подарунку улюблену книгу Аліси написану на мові оригіналу.Сама ж Аліса зраділа більш приїзду подруги, оскільки вони набачились всі літні канікули. Тому коли Ірина з Алісою побачили на порозі класу Кріса то кинулись до неї з розкритими обіймами. Сама ж Кріс теж раділа поверненню додому, до свого улюбленого класу ну і в ту веселу атмосферу 10-Б класу, який був найкращим. Першою доброю справою цього дня було те, щоб налякати класну. Кріс спеціально привезла Мар’яні Петрівній з Італії хом’яка і, щоб налякати її випустила його на стіл. Весь клас падав під парти від сміху коли класна побачила, по її словам, мишу на столі.Другим випадком коли всі попадали під парти від сміху було жбурляння торту в обличчя Аліси і те коли вона з таким видом бігала за Іриною, яка все це і затіяла. 
Тільки-но вони сіли за столик як до них приєдналась Кріс.
-Загадай бажання і задуй свічку. – простягнувши Алісі пирожиноє з встромленою в неї запаленою свічкою,сказала Кріс.   
 Подивившись на кожного з своїх друзів, які оточували її за цим столом вона швидко загадала бажання і задула свічку. Але перед тим, як це зробити Аліса подивилась на Ірину і щераз згадала, як вони з Сашом дивляться один на одного. Таким чином вона вирішила зробити і собі подарунок, і щераз подивитись, що вони робитимуть в ще одній ситуації. Зачекавши поки Ірина помітить, що Аліса щось задумала вона хитро посміхнулась і задула свічку. Як Аліса і передбачала її подруга помітила погляд і насторожилась здогадуючись кого або чого може стосуватись бажання її подруги. 
-Все, загадала. – дивившись на подругу відповіла Аліса.
-Тримай, - поклавши пирожиноє на стіл сказала Кріс. – На жаль я не встигла придбати торт тож повинна обійтись тільки тим, що є. 
-Нічого. – заспокоїла її Аліса запевняючи в тому, що нічого страшного не сталось. А подумки вона навіть раділа тому, що в Кріс не знайшлось зайвого торту. Її думки перебив дзвінок на урок фізики, який зараз повинен був бути в них. 
-Пішли. – швидко підскочивши з стільця сказала Кріс. Незадумуючись ані хвилини Аліса взяла свої речі з столу і пішла на урок залишивши Ірину, яка допивала сік. 
Залишивши стакан на столі Ірина взяла все необхідне і попрямувала до кабінету фізики,який на щастя був розташований не так далеко від столової. Вибігши на коридор Ірина на ходу почала перевіряти чи все взяла і випадково не помітивши зіткнулась з лаборантом, який кудись поспішав…іі речі впали на землю, а сама Ірина завмерла на місці наче хтось навмисне тримав її. Піднявши очі вона знов зустріла його погляд. Ті очі теплого розтопленого гарячого шоколаду. Вона хотіла відступити назад, але не змогла перебороти себе. Не думаючи ні про що Ірина поклала руки на його груди і відчула, як б’ється його серце. По стукоту можна було сказати, що він нервував. Тільки легко торкаючись його грудей вона відчувала тепло від якого їй ставало тепліше після чого вона уявляла, що вони не в школі, а десь в тихому і затишному місці де б їх ніхто не зміг знайти.Ірина спіймала себе на думці, що хоче його поцілувати,але швидко взяла себе в руки і коли хотіла відступити то відчула...Зрозумівши,що на її щоках виступив рум’янець  самій Ірині стало не по собі. Цього було достатньо, щоб вона остаточно прийшла до тями. По його обличчю можна було сказати, що і він зрозумів що сталось…Не сказавши ані слова вона хотіла підняти речі, але коли вона хотіла присідати Олександр Ігорович здається теж хотів допомогти їй і вони вдарились головами. Це ще більш поставило їх в не вигідне становище тому вже не дивившись йому в очі вона швидко взяла речі і залетіла в кабінет фізики. Тільки зачинивши двері вона впевнилась, що не побачить його погляду і не відчує…Прислухавшись вона почула як він швидко попрямував кудись,їй навіть здалось, що він тікав. Зітхнувши з полегшенням вона подивилась на клас і побачила двадцять чотири пари очей, які були прикуті до неї. Всі однокласники дивились на неї наче на божевільну, але увагу Ірини привернула Аліса з обличчя якої не зникала посмішка. І тільки після цього вона помітила Йосипа Васильовича. 
-Ви-ви-бачте, можна я сяду на місце?- ледь проговорила Ірина запинаючись. 
 -Сідай, – відклавши книгу сказав учитель. – Ірина може поясниш своє запізнення на урок? – наче навмисне нагадував їй випадок, який стався декілька секунд тому її учитель. 
-Я-я-я, - Ірина не знала що відповісти на його питання. –Я просто зачиняла клас тому повинна була дочекатись поки всі візьмуть речі. –швидко збрехала Ірина не знаючи, що казати, а що вона і могла сказати? Те що по дорозі зі столової вона зіткнулась з лаборантом і…в нього встало…Ірина швидко викинула це з голови і почала розкладати речі.Краєм ока вона бачила, що Аліса сміялась, але зараз виясняти причину цього сміху вона не хотіла. 
-Повернемось до уроку. – залишивши Ірину в спокої сказав Йосип Васильович. Подивившись на парту позаду Діми і Віктора він помітив новеньку. 
-Здається до 10-Б класу приєдналась нова учениця.- зауважив Йосип Васильович. Подивившись у журнал він назвав її ім’я. – Вікторія Пруниця? Правильно?- перепитав учитель фізики 
-Правильно. – підтвердила дівчина. Почувши її голос всі рефлекторно обернулись, щоб подивитись на неї. 
-Тож, Вікторія виходь до дошки. – запропонував учитель.Нічого не сказавши нова учениця встала і пішла до дошки.Ставши неподалік від Йосипа Васильовича вона подивиласьна весь клас. Всі мовчали.
Самій Ірині було все одно до подій, які відбувались на уроці. Опустивши голову вона забула про всіх хто був у кабінеті і повернулась назад в спогади. В голові вона промотувала все щераз і щераз. Ірина не могла зрозуміти як вони моли зіткнутись. Хоча якщо згадати його поведінку і реакцію то вона була вельми цікавим кадром. Заплющивши очі вона побачила перед собою Олександра Греня.Перше, що привернуло іі увагу-його очі, які були прекрасними і манили. Гарячий темно-молочний шоколад…Ірині здавалось, що вона зараз зірветься з місця і піде шукати його, щоб тільки знов заглянути йому в очі, адже вони по її поглядам на життя були дзеркалом душі. Це єдине місце де вона могла знайти правду і відповіді на всі свої питання. Цю теорі ювона використовувала на друзях і часто всі факти підтверджували правдивість її теорії. Ледь рожеві пелюстки його губ манили…їй здавалось якби вона невитримала і поцілувала його то поцілунок нагадував би солодкий мед і гіркий шоколад. До того спогаду вона додала і випадок першого вересня і те, як він тоді схопив її за талію. Разом з спогадом її губи зігнулись в ледь помітній посмішці. Це нагадувало якусь казку, або гру долі в кості на те чи відчують вони щось якщо весь час потраплятимуть в незручні ситуації.
Виставка
Швидко зачинивши двері будинку Ірина побігла до таксі в якому її вже чекали Аліса, Діма і Кріс. Зачинивши дверцята автомобіля вона посміхнулась після чого водій зрушив з місця. 
-То що це за виставка? – не витримавши запитала Ірина Кріс здогадуючись, що вона знає куди вони їдуть. Як і Кріс так і її друг Нік полюбляли інтригувати друзів і підносити сюрпризи, тому коли Кріс подзвонила і сказала збиратись на виставку Ірина здогадалась, що в цьому замішаний і Нік. А вони двоє щось замислили. 
-Це виставка молодих художників і в ній буде брати участь друг Ніка тому він запросив нас, щоб ми підтримали його друга. – швидко пояснила подруга. 
-Але ж ми його навіть не знаємо. – зауважила Ірина. Хоч їй все одно не помішало б розвіятись, але потрібно було пояснити Крістіні що до чого. Принаймні тоді Ірина надягла б щось інше, а не сіру туніку. Щоб незасмучувати подругу вона просто промовчала і зберегла незадоволення в собі… 
Ніколас чекав їх вже на вході в галерею де проходила виставка під дивним іменем “Рамки життя і його темні сторони”. Це заінтригувало Ірину тому вона вирішила, що можливо навіть придбає одну чи дві картини з цієї виставки.   
Надягнувши усмішку вона привіталась з Ніколасом. Вона була рада бачити знайомого, якого не бачила тривалий час. 
-То що ти приготував на цей раз? – легко обійнявши знайомого запитала Ірина. Перед Іриною стояв як завжди ідеальний і вишуканий хлопець.Вона засумувала за ним оскільки майже всі літні канікули він провів на Багамах зсвоєю сестрою Ізабеллою і батьками. 
-А де Белла? – помітивши відсутнїсть знайомої запитала Ірина. Як і за Ніком так і за Беллою вона сумувала. Відсутність сестри знайомого засмутила її, але вона це приховала за посмішкою, яка бала схожа чи то на маску, чи то на захисну оболонку в якій вона хотіла сховатись.За спиною Ніка Ірина побачила молодого хлопця не високого росту. Його обличчя мало приємні риси, які тільки причаровували. Губи блідо-рожевого кольору були зігнуті в приємну і щиру посмішку. Його щирість сподобалась Ірині і вона вирішила відповісти вже справжньою посмішкою, а не ховатись за маскою. На його щоках був помітний легкий рум’янець. Він був схожий на тихого хлопця, який вперше представляє не тільки себе, а й свої картини широкій публіці. Ірина швидко зрозуміла, що хлопець нервує оскільки він не міг зусередитисьна чомусь конкретному, його погляд весь час бігав по людям, які приходили на цю виставку. Його худорляве тіло приховувала сорочка два ґудзики якої були розстібнутими. Ірина зрозуміла, що це була робота Ніка з Беллою. На шеї хлопця вона помітила медальйон у вигляді безкінечності в п’яти кільцях з різними візерунками типу переплетінь, крапочок і трикутників.Швидко оминувши Ніка вона попрямувала до незнайомця.
-Ти мабуть Богдан? – підійшовши до хлопця запитала Ірина. Він сподобався їй тому вона пообіцяла собі,що обов’язково поговорить з ним цього дня. Перше, що привернуло її увагу - його блакитні очі, які нагадали їй воду. 
-Так. – швидко відповів він.
Ірина помітила в ньому природність і чистоту, те чого вона вже давно не зустрічала серед людей. Вона знала, що всі мають маски і ховаються за ними приховуючи себе справжнього. Що до Богдана то він ще не був зіпсований світськими заходами і заможними людьми. Він нагадав Ірині відомого героя англійського письменника Оскара Уальда -Доріана Грея, який приїхавши до Лондону був наче мале безневинне дитя серед тогочасної вельможі. Деякими рисами він навіть нагадувавїй самого героя. 
-Рада знайомству, я Ірина Веласкес – знайома Ніка і Белли. – простягнувши йому руку представилась вона. Подивившись на неї Богдан потиснув їй руку і відповів взаємною посмішкою.   
-Дуже приємно. – з хриплими нотками в голосі відповів він. Ірина почала помічати як він освоюється серед знайомих Ніка. –Я Богдан Куриляк. Я радий, що ви вирішили відвідати виставку. Це має для мене велике значення.Сподіваюсь вам сподобаються мої роботи.-Після цього він запросив решту знайомих до зали де проводилась виставка. Ввійшовши всередину Ірина побачила розмаїття картин.Картини, фото, карикатури – все це манило. Початок був багатообіцяючим. Нічого не сказавши решті знайомих вона пішла оглядати роботи художників. Кожна картина манила до себе. В багатьох можна було не тільки побачити, а й відчути душу художника, яка була неповторною, оригінальною і особливою. Поєднання кольорів і тонів, тіней і акцентів були ідеальними. Ірина зупинялась поруч з кожною картиною і оглядала її. Вже через не довгий час вона зустріла одну з картин Богдана під назвою “Ніч на Хелловін”. На ній був зображений шабаш всієї нечистої сили яка кличе свого повелителя. Наступна його картина була повна протилежність попередній. Дивившись на картину під назвою “Просто відчуй це…” вона згадала…Олександра.На картині були зображені хлопець з дівчиною в на пів темряві, хлопець торкавсягубами до шеї дівчини і здавалось, що він наче цілував її.Картина манила її. Дивившись на моделей вона поринула в себе забувши про все. Замість героїв вона поставила себе…лаборанта…і…той випадок. До реальності її повернув голос Богдана, який стояв позаду неї і спостерігав за нею. Сам же Богдан розмислював над тим, щоб запропонувати їй бути його моделлю.Спостерігавши за нею коли вона розглядала його картини. В думках він уже складав її образ. Вона ідеально підходила до його задуму. Богдан бачив перед собою Давньогрецьку богиню з довгими рудими локонами, які спадали вниз поплечам. 
-Вона близька тобі. – швидко підмітив хлопець. Він помітив, що з Іриною щось не те. 
-Так. – швидко відповіла вона. Ховатись за маскою вона нехотіла, але й показувати свої почуття не було в її звичці. Ірина не помічала,що хлопець підійшов і став поруч з нею. Перед її очима був тільки лаборант. Вона згадала…..той випадок…перед уроком фізики. Це остаточно привело її до тями і вона присівши намагалась викинути все це. 
-Ірина що з тобою? – швидко заметушився хлопець. –Може тобі присісти і відпочити? А я принесу тобі води. 
Ірина не любила, щоб хтось опікувався нею, це тільки дратувало її, але цього вона ніколи не показувала. Образити Богдана вона нехотіла тому намагалась підібрати правильні слова. 
-Дякую за турботу, але це тільки запаморочення. Воно незабаром зникне і все буде гаразд. – з м’якими нотками в голосі запевнила його дівчина. Щоб він не набридав їй вона вирішила перевести розмову в інше русло. 
-До речі ця картина чудова. – навмисне звернула його увагу на картину написану ним Ірина. 
-Дякую, мені приємно чути це від такої прекрасної дівчини. – з щирою посмішкою відповів він. Йому було приємно чути такі відгукипро свої роботи тому йому було цікаво почути думку щодо інших його картин. 
-Знаєш я навіть не знаю як правильно підібрати слова до твоїх картин. – надягнувши свою одну з багатьох масок Ірина почала грати свою чергову роль. – Єдине, що б могло підкреслити твої роботи це вислів одноговідомого англійського письменника: “Художник – той хто творить прекрасне”. 
-Здєтьсяце Оскар Уальд. – швидко підмітив хлопець. Ірина була рада тому що її план ідеально спрацював.
  Решту вечора вони провели разом окрім поодиноких випадків коли Богдана виривав з розмов Нік, щоб познайомити його з своїми знайомими. До кінця вечора Ірина оглянула всю його колекцію і була вражена його баченням світу. Він бачив світ зовсім іншими очима. Він бачив якщо не кохання і ніжністьто зло. Єдиною проблемою його картин була чітка межа між добром і злом, якої він не повинен був робити. Але якщо забути про це його картини були цілком підходящими для цієї виставки. Як подарунок в честь їх знайомства Богдан подарував Ірині картину, яка так припала їй до душі.В самому кінці коли нагороджували переможця Богдан отримав друге місце за що шалено був радий і вдячний друзям Ніка. По завершенню вечора всі пішли святкувати його перемогу, а Ірина пішла додому. Йшовши по самотнім вулицям вона роздумувала над тим, що з нею останнім часом. Вона не могла зрозуміти сама себе…вона заплуталась. Ірина розуміла, що опинилась в лабіринті своїх почуттів. Єдиним її страхом було те, що вона могла заблукати в ньому і вже ніколи не жити і відчувати щастя. Йти далі і блукати в пошуках виходу з надією, що врешті-решт все буде гаразд чи повертатись назад втемряву. Ірина була в безвиході.