Ирен частина четверта

Танці
Доки Саша прийшов до школи Руслан вже чекав біля його кабінету. Привітавшись і потиснувши одне одному руки вони швидко залишили верхні йодяг і спустились вниз. Як він і очікував на вході до спортивного залу їх чекали Сергій з його дівчиною. Підійшовши Саша  потиснув Сергійові руку і обійняв його. 
-Нарешті ти прийшов. – з помітною іронією в голосі привітався Сергій з другом. Він радий був бачити Сашу через такий проміжок часу. Після того випадку коли Ірина відповіла грубістю на його зауваження і тим самим зупинила його, він був сам на себе сердитий тому намагався уникати розваг з друзями. Тож побачивши його перед собою Сергій був радий, що його другу вже краще,але підозрював що сюрпризи тільки будуть. 
-Вибачте за запізнення. – як джентльмен вибачився перед друзями Саша. Сам він теж був радий зустріти їх. Адже він вже засумував за ними тому танці в школі були чудовим приводом подзвонити їм і провести разом з ними час.
-Ми думали, що ти вже не вилізеш з квартири. – втрутилась Ґобіка. Дівчина Сергія була милою і привітною, але іноді її ніхто не міг зрозуміти. Навіть сам Сергій. Це дратувало його тому вони іноді вони сварилися,але завжди вкінці-кінців він задарював її квітами і подарунками доки вона не пробачала його. З сторони за цим було весело спостерігати. Сама ж Ґобіка полюбляла його помучити. Іноді коли вона забувала про межі Сашові доводилось пояснювати все їй і мирити їх влаштовуючи романтичні вечері і побачення в готелях. 
-Помилилась. – з посмішкою відповів Саша на її жарт. –Як бачишя виліз і навіть приплентався до вас. – додав він.
-Я пожартувала, – швидко видала себе Ґобіка. Підійшовши вона обійняла його і продовжила вже в нормальному тоні. –Рада, що ти прийшов.Ми всі сумували. 
Саша знав, що вона говорила правду оскільки ані Руслан,ані Сергій навіть лишнього слова не випустять при таких випадках зустрічей. Що до Ґобіки ,вона говорила все так як є, але вміла тримати язика за зубами коли це потрібно було. За це всі були вдячні їй. Вона була доброю і гарною з середини, а й ззовні. Через це Сергій теж часто мав проблеми. Ґобіка привертала до себе багато уваги завдяки своїй красі і тим самим показувала Сергійові, що вона не його власність. А сам Сергій ревнував її. Якщо говорити правду то він мав причини ревнувати, оскільки його дівчина була справжньою красунею. Світле волосся пшеничного кольору, струнка фігура,горда осанка, яка робила її справжньою леді. Вона завжди вирізнялась серед інших не тільки красою й манерами, а якоюсь родзинкою, яку не міг ніхто зрозуміти.Іноді здавалось, що Ґобіка була порцеляновою лялькою, тому їй заздрила не одна дівчина, а Сергійові за те, що він зустрічався з такою красунею. Сам же Сергій називав її ангелом. Найбільш йому подобались її очі, які були схожі на голубі фіалки з фіолетовим відтінком. Як і її хлопець вона полюбляла тільки елегантний і стильний одяг. Звичайно були випадки коли вона одягала звичайнийні джинси і майку з кардиганом або піджаком. Цей вечір був не винятком:темні джинси, майка і звичайно ж туфлі на підборах. 
-Саша, ось ти де, а я всюди тебе шукаю. – почув він голос позаду себе. Обернувшись він побачив Ольгу Степанівну. Подумки він навіть зрадів, що це не Іван Семенович. Він був єдиною людиною, який зробивши йому зауваження міх змусити його почувати себе винним за дрібницю. 
-Доброго вечора. – привітався Саша. –Вам потрібна допомога?– запитав він з увічливості. 
-Ти потрібен нам всередині. – пояснила йому вчителька.Їй здалось, що він не зрозумів про що вона говорить тому вирішила уточнити: -В спортивному залі. 
-Іду-іду. – швидко відповів він хоч його голова була зайнята іншими думками. Йому було цікаво чи прийде на ці танці Ірина? Він такдовго не бачив її. З кожним днем, який минав без неї йому ставало гірше. В грудях наче кожного разу щось виривало шматок його серця. Це боліло, а саме серце страждало від цього. 
-Як думаєш Ірина прийде? – запитав Саша свого друга, але сама фраза пролунала так наче він питав сам себе. Насправді так і було. Стоявши неподалік від входу, де він навмисне став чергувати, щоб дізнатись коли прийде і чи взагалі прийде Ірина він роздумував вголос. Йому було байдуже де він і те, що його хтось міх почути. Він наче був у якомусь коконі де ніхто не міг завадити йому. Ну звичайно ж окрім його друзів. 
-Незнаю. – відповів Руслан на питання Саші. Самому ж Руслану було цікаво хто ж ця Ірина, адже довгий час ніхто не міг достукатись до його серця і його друг був один. Тому почувши про те, що Саша закоханий Руслан безмежно зрадів цій новині до того часу поки не відкрив другу сторону цього. Насправді кохання Саші було одностороннім і та дівчина в яку він був закоханий невиявляла до нього ніяких почуттів. А це було ще гірше. Бачити як друг страждає і не могти допомогти йому. Саме по цій причині Руслан волів залишатись встороні і спостерігати за тим, що Саша придумає разом з Сергійом. Тож йому залишалось просто подивитись на дівчину, яка розтопила серце другові. 
 Музика допомагала Сашові забувати про неї, але тільки на короткі терміни. Як він чув повільні ноти то був змушений вибігати з зали і йти до свого кабінету, щоб не чути всього цього. Інакше перед його очима стояла Ірина і він не міг нічого вдіяти. 
Як і Руслан так і Сергій з Ґобікою помічали це, але нічого не могли вдіяти. Саша сам повинен був перебороти себе. На щастя все змінилось коли в дверях з’явилася Ірина. Сашу наче підмінили, але тепер він не страждав, а був весь час напруженим і спостерігав за кожним її рухом. Обличчя стало кам’яним, а сам Саша стояв немов статуя. Звичайно ж Сашу можна було зрозуміти. Він стояв в стороні поки вона веселилась з друзями. Вона не помічала його неначе він був нічим. Це виводило його, але Руслан з Сергієм виштовхували його з зали, щоб він не накоїв дурниць. 
Тільки-но почали грати перші ноти пісні Joan Jett and Theblackhearts “I love Rock N Roll“ Саша напружився. Ірина запросила на танець свого знайомого і однокласника Діму. Це не подобалось Сашові, але він не міх нічого вдіяти. Звичайно сам Саша подумки мріяв опинитись поруч з нею коли вона так спокусливо танцювала перед його ворогом. Її рухи…мімікатіла…погляд…посмішка…все неначе навмисне дражнило його. До цього додавалась прозора мереживна блуза, джинси і звичайно ж босоніжки на підборах. Спостерігаючи за цим всім дійством в його голові так і складались картинки різних ситуацій пов’язаних з Іриною.Він мріяв опинитись поруч з нею, відчути її тепло губ,ніжність почуттів. І кожного разу в реальність його приводила думка, що вона не його. Це робило йому боляче і щоразу цей біль був сильнішим. Всередині все розривалось на шматочки від нестерпного болю. Саша думав, що не витримає. 
 -Запроси її. – запропонував Сергій підійшовши до Саші разом з Ґобікою. Він знав, що на даний момент це був єдиний варіант. Зробити так, щоб Саша відчув полегшення хоч на короткий час. 
 -Ні .– випалив Саша почувши пропозицію друга. Для нього це бела місія нездійснена. Він не знав, що сказати їй, як підійти…він боявся, що щось може зіпсувати. Глибоко в душі він хотів це зробити…він хотів підійти,запросити її на танець, 
 -Саша іди. –настояла Ґобіка. – Якщо ти зараз не підеш то я сама приведу її до тебе і зроблю все так, щоб вона запросила тебе. 
Почувши це Сашові стало не пособі. Він знав, що Ґобіка була тим схожа з Сергієм, що могла зробити те, що сказала. Вона тримала своє слово, яке б у цій ситуації зіграло б з ним поганий жарт. Зробити це він не міг….його неначе щось тримало..зупиняло і не давало цього зробити. “Переступити через себе і запросити Ірину або ж це зробить за мене Ґобіка. Як тоді на мене дивитиметься сама Ірина…і її друзі?Чомуж Діма може бути поруч з нею? Якщо цього незробити зараз я можу втратити шанс не тільки поговорити з нею…” Зібравшись він вирішив спробувати. За його думкою йомунічого було втрачати. 
-Можна вас запросити на танець?– підійшовши до Ірини запитав Саша. Всередині все стислось в кулак поки він чекав на її відповідь. Він не знав погодиться вона чи відмовить? Її друзі, які стояли з нею і про щось говорили до того як він підійшов тепер уважно спостерігали за ними. Здається не тільки йому була важлива і цікава відповідь. На обличчі нічого не було…ніяких почуттів..воно було кам’яним і це лякало його, але дороги назад вже не було. 
-Гаразд. –вже з безтурботною посмішкою відповіла Ірина. Здається це не складало для неї якихось зусиль. Її легкість і безтурботність. Та посмішка. Щойно він отримав “так” від дівчини в яку він закоханий і йому стало легше. Але він знав, що це не надовго. 
Ставши навпроти неї він повільно і легко поклав руки на її талію. Йому здавалось, що один зайвий рух і все втрачено. Тільки но він почув повільну пісню, як зрозумів, що це робота Сергія. Подумки він пообіцяв собі подякувати йому за такий шанс. Коли вона притулилась обличчям до його грудей його подих зупинився. Саша не знав, що робити далі. Страх і цікавість крокували поруч, а вибрати щось одне він не міг. Заплющивши очі він віддався мріям. Адже тепер він танцював з дівчиною, яка була для нього найдорожчою людиною в цьому світі, хоч на превеликий жаль і сама не здогадувалась про це. На його обличчі мимоволі з’явилась посмішка. За останній час він нарешті був щасливим…був поруч з нею за те що вистраждав на одинці не один день, і не один день він прокидався один в ліжку. Поки грала пісня Dan Balan and Вера Брежнєва “ Лепестками слез ” Саша…він навіть не знав, що відчуває. Але на превеликий жаль щастя не вічне. Саша знав це, тому коли пісня закінчилась він відступив назад.Він знав, що Ірина не його…вона належить до інших людей. 
В його душі лунали тихі сплески кохання. Тепер він мав все на світі. Хоч той короткий момент проведений разом з нею. Коли вона повернулась до своїх друзів його казка остаточно розвіялась. 
-Ви красива пара. – підійшовши до Саші зауважив Сергій. Він радів за близького друга і ладен був все зробити, щоб тільки Саша був щасливий. 
-Хм… - тільки пробурчав Саша. Звичайно почувши такі слова від свого друга він радів. Але реальність жорстока і за секундним щастям приходив довгий відчай і біль. З його грудей наче щось виривали. Обличчя він тримав кам’яним, але всередині все кричало. Сам Саша знав, що ці слова друга ніколи не стануть реальністю. Вона ніколи не сприйме його серйозно. До того ж почувши, що він кохає її Ірина просто посміється з нього. Адже навіщо їй хлопця старшого за неї на чотири роки, до того ж і лаборанта,який працює в її школі. Це все були його безглузді думки, які зараз тільки надокучали йому. Щоб розвіятись він вийшов на подвір’я, щоб покурити і заспокоїтись. На території школи було багато людей. Як завжди всі ці люди були збиті в купки і кожна з них мала свою тему для розмов. 
На дворі було вже прохолодно тому коли він тільки вийшов по його тілу пробігся мороз. Присівши на сходи він запалив цигарку. Затягнувши він сподівався, що це йому допоможе, але нажаль його план потерпів поразки. Тільки-но він випустив дим через ніздрі як зробив другу затяжку, третю, четверту…це не допомагало. Погасивши недопалок він викинув його і хотів повертатись всередину. Його відволік голос Ірини. Її дзвінкий голос був переляканим. Саша навіть не подумав куди він іде. Щось йому підказувало, що Ірина в небезпеці. Зійшовши за ріг школи він побачив її в компаніїп’яти до чорта п’яних хлопців. 
-Відпустіть. – намагалась відштовхнути їх Ірина. 
-Хлопці, краще залиште її. – попередив їх Саша. Сам він не знав, що може статись наступної миті і як розгорнеться розмова з п’яними хлопцями. Але він поставив собі мету захистити Ірину чого б йому це не коштувало. Простір між ними розділяв хлопець. Він був тогож росту як і Саша. В його руках була пляшка з під пива. 
-А якщо ми цього не зробимо? Якщо вона подобається нам? То що тоді? – з насмішкою в голосі запитав хлопець. Він був до чортів п’яним і ледве тримався на ногах, але при цьому його наглість тільки росла. Це дратувало Сашу і лякало. Він хвилювався за людину, яка стояла за спиною цього хробака. Він незбирався грати з ними в їхні ігри тому не довго чекаючи він штовхає хлопця і взявши Ірину за руку йде з нею подалі звідти. Але вже за декілька секунд його хтось штовхає з такою силою, що він падає на землю. Саша розуміє, що йому кинуто виклик і з великою радістю приймає його, тому не роздумуючи він встрявав вбійку…
Самоконтроль
…Ірина чекала його в парку де вони повинні були зустрітись. Саша був радий бачити її. Нарешті він був з нею. Вона сиділа на лавці, а на її обличчі грала посмішка. Для нього вона була най прекраснішою. Підійшовши він обійняв її і вдихнув аромат парфум, які просто обожнював. Її зелені очі сяяли немов зорі. Щастя. Ось, що вона зараз відчувала. Саша розумів, що дивним чином він відчуває емоції Ірини…Біль сильним ударом зруйнував його думки. Коли вона відштовхнула його він побачив як вся її туш потекла. Схопившись за груди вона впала на землю. Саша розгубився. Він нерозумів, що сталось. Мить тому все було прекрасно, а тепер її емоції…біль,жаль, страждання затьмарювали кохання… 
Саша прокинувся весь мокрий. Будильник на телефоні набридав. Зрозумівши, що це тільки сон він з полегшенням зітхнув. Вимкнувши будильник він знов приліг і прикрив голову подушкою. Перед очима все ще була Ірина, яка корчилась від болі. Це дратувало його. Відкинувши одіяло він вдягнув халат і пішов приймати душ… Відкинувши халат він ввімкнув гарячу воду і став під її струмінь. Вода стікала по його обличчю, спині, тілу… Надії на те, що розслабившись він забуде про сон потерпіли краху. Сни, які останнім часом сняться йому щоночі вже втомили його. Щоночі прокидатись в страху від того, що з коханою людиною щось могло чи може статись, виснажує. Протерши дзеркало він подивився на себе і під очима помітив темні круги. Ще один дефект того, що Ірина йому сниться йому. І щоразу вона то помирає, то тікає від нього, то корчитьсявід болі… Йому було важко після танців і бійки все стало ще гірше. Тепер Ірина навіть не помічає його. Все. Неначе він став невидимкою. Деякі частини тіла все ще боліли, але синці вже зникли.   
 Вийшовши з школи вінз астібнув блискавку куртки і спустився вниз по сходам. Завернувши за ріг школи Саша побачив Ірину з якимсь хлопцем, який здається чекав її. Підбігши до нього вона подарувала йому пристрасний поцілунок. В цю мить в ньому все зірвалось. З нього вже вистачило синців, нічних жахіть, і страждань. Настав час дій і хоч якими вони дурними не показались йому було все одно… 
Зачинивши двері свого кабінету Саша помітив відчинені двері її класу. В нього з’явилась надія, що саме там і саме в ту мить там Ірина. Тихо підійшовши він зазирнув до кабінету де побачив її. Вона якраз мила дошку і на його щастя вона була сама. Це додавало неабиякої впевненості йому тому він вирішив діяти, оскільки ще одного такого шансу могло і не бути.Не думаючи, що він буде їй казати і як все пояснювати він не знав. В голові була тільки одна думка, щоб поговорити з нею і все пояснити, сказати те, що він відчуває до неї. Зачинивши двері він пройшов в глиб класу. Тільки-но вона помітила його як застила на місці. 
-Ви когось шукаєте? – обережно запитала Ірина коли побачила його. Їй було дивно бачити лаборанта в своєму класі. Вона не рада була його присутності, але вигнати було не коректною поведінкою. 
-Тебе. – відповів Саша.Він помалу наближався знаючи, що вона від цього не в захваті.
-І чим я забов’язана такій честі?- з насміхом запитала Ірина. На обличчі вона намагалась не показувати свого роздратування. 
Не витримавши її насміху він підійшовшисхопив за руку. Йому набридли її ігри тому він повинен був діяти.І розмова була підходящим шляхом. 
-Ти зімною граєшся? – з сердитими нотками в голосі запитав Саша. Він намагався контролювати себе, але відчував загрозу, що не стримається. 
-Я не розумію про що ви говорите?– з все ще хитрою посмішкою відповіла вона. Цю посмішку він терпіти не міх. 
Сама Ірина не розуміла про що він говорив, але вже сама його поведінка заводила її і вона вирішила погратись з ним у гру, правила якої сама не знала. Який фініш буде теж залишалось питання. 
-Тоді я поясню. –випалив він. – Ти не помічаєш мене, зустрічаєшся з якимсь хлопцем після школи і ніжно цілуєш його. Якщо ти хочеш, щоб я ревнував то вітаю, в тебе це прекрасно виходить.– він говорив все що відчував. В мить Саша забув про Ірину. Йому необхідно було поговорити з нею. 
-Мені все одно. –холодно і без почуттів сказала Ірина. –До того ж ви не маєте права втручатись в моє особисте життя. Ви мені ніхто.
-Ірина, - тільки йпромовив Саша. Він не вірив своїм вухам. – Я кохаю тебе. – не витримавши сказав він. Йому було вже все рівно. Але того, що вона сказала він аж ніяк неочікував. 
-А я вас ні. – тільки й сказала вона. Коли вона хотіла йти він схопив її за руку і притиснувши до себе поцілував з усією пристрастю і любов’ю. Вона пручалась і намагалась відштовхнути його, але все було марним. Її ударів він майже не відчував. Вдаривши вона нарешті вирвалась з його обіймів. 
-Що ви собі дозволяєте? – ледь віддихавшись запитала Ірина. Вона не могла повірити в те, що зробив Олександр Ігорович. – Йдіть. Я не хочу вас бачити. - на її очах були сльози і вона ледь розмовляла. 
Саша не міг втратити шансу тому він вирішив спробувати щераз. Притиснувши її до стіни всім тілом він поцілував її вдруге. В цей раз вона не пручалась, але відчуження і холод відчувався. Ірина нічого не робила, вона просто чекала поки він закінчить.Відірвавшись він зазирнув в її очі. Але в них був страх. 
-Ідіть. – прошепотіла Ірина опустивши очі. – Не хвилюйтесь я нікому нічого не скажу, але попрошу вас більше не робити такого. Цим ви нічого не зміните. – закінчивши вона відійшла і показала на двері. –Допобачення. 
…Кинувши куртку в коридорі він попрямував на кухню де його вже чекала його сестра. Як і завжди на столі був обід, який чекав його. Але сьогодні в нього зник навіть апетит.Сівши за стіл він тільки надпив соку і подумки знов повернувся до її класу. 
-Саша? – намагалась звернути на себе увагу Беата. Як і в будь-який звичайний день вона була в прекрасному настрої. Її оптимізму можна було тільки позаздрити. Не дивлячись на обставини з її обличчя не зникала посмішка, яка так пасувала їй. 
Сестра Саші була незвичайною. Ніхто навіть не здогадувався, що вони родичі поки не почули її прізвище.Тай ззовні вони були цілковитою протиставнісьтю. Беата мала бронзовий колір шкіри, чим завдячувала своєму батькові. Її очі були сірого кольору обрамлені довгими і густими віями. Губи рожевого відтінку і посмішка, яка робила її безневинним дитям. Родзинкою Беати було її кудряве і густе каштанове волосся. Сама Беата пишалась ним тому намагалась не експерментувати над ним, але іноді бажання пересилювало і вона робила прекрасні зачіски. Дзвінкий баритон ідеально підчеркував її хрупкість і беззахисність. Беата не звертала уваги на свої недоліки а навпаки робила їх плюсами. Чудовим прикладом був її невеликий ріст всього 1.57, який не один раз слугував їй в багатьох справах. Беата була того ж віку, що й Ірина. Це зіслужило Сашові добре діло. 
-Так, і що знов сталось? – помітивши, що брат не в настрої запитала Беата. Зазвичай її не цікавило його особисте життя, але останнім часом вона почала помічати, що її брат вже інший, він змінився. Залишити його тут одного було не правильним і її мучилаб совість тому вона вирішила затриматись на деякий час, щоб хоч якось допомогти йому. Звичайно ж якщо це було в її силах. Присівши поруч Беата заглянула йому в очі де побачила сум і відчай. Це остаточно переконало її залишитись,адже вона ніколи не бачила Сашу в такому стані. Саша мовчав. Він навіть не піднімав погляд. На ньому обличчя не було. 
-Саша може поясниш, що сталось?– наполягла Беата на пояснені. Його поведінка дратувала її. –Ау, ,я що з стіною розмовляю? – це вже починало набридати їй. 
-Я зізнався їй, а вона сказала, що мої почуття їй не цікаві. – крізь зуби промовив Саша. Він був сердитий на себе, на неї, на долю, на всіх…він не міг повірити, що вона таке скаже. Йому хотілось зараз померти. Біль був настільки сильним... 
-Кому ти зізнався? Саша я нічого не розумію. – тепер Беата взагалі нічого нерозуміла. Ані що її брат мав на увазі, ані кого. Хоч Саша полюбляв говорити загадками, але ця точно була якоюсь дивною. 
-Ірині. – ледь вимовив її ім’я Саша. Навіть спогад про ту розмову здавався якимсь нічним жахом. Єдине, що зігрівало його душу і намагалось загоїти ту образу – був поцілунок. Те тепло її губ. Саша ніяк не міг викинути це з голови. Він навіть забув про сестру, яка сиділа поруч і відчувала себе якоюсь жирафою. Відкриватись своїй сестрі було не найкращою ідеєю, але йому необхідно було з кимсь поговорити. Сергія Саша не хотів відволікати від відпочинку з Ґобікою. Він вважав це неправильним.