Ирен частина п ята

Брехня
Ірина була неначе в тумані. Перед очима все ще стояв лаборант. А на губах відчувався його поцілунок. Його слова збили її з пантелику. Те що він сказав…Ірина не могла повірити у все це. Тільки після того як Олександр Ігорович покинув клас вона зрозуміла, що збрехала йому. Ірина зрозуміла, що вона брехала йому, а головне сама собі. Навіть від думки їй ставало погано. 
Відчинивши двері будинку вона ввійшла всередину. Вдома нікого не було. Вона була сама. Знаючи, що тут її зустріне тільки тиша і самотність вона опустилась на підлогу. Обійнявши ноги вона намагалась зменшити свій біль, але нічого не виходило. На очах з’явились сльози і потекли вниз тонкими струмками.В голові було тільки одне питання“Як я могла збрехати йому?”. Біль і страждання непокидали її. Що робити аби знищити біль Ірина не знала. Єдиним виходом було напитись і забути про все хоч на деякий час. Піднявшись на ноги вона попрямувала до бару де взяла пляшку віскі і склянку. Тиша тільки пригнічувала її, змушувала себе почувати ще самотнішою і покинутою. Ця тиша була її совістю,яка запевняла, що Ірина зробила велику помилку, коли сказала у відповідь на слова лаборанта холодною відмовою. Його поцілунок – це єдине, що залишилось.   
Відчинивши пляшку вона налила собі небагато і одним глотком випила все. За цим пішла друга, третя,четверта склянка… 
Коли Аліса вже приїхала Ірина була п’яною. Вона лежала на землі і дивилась на вже порожню пляшку. Її очі були червоними від плачу. А вона відчувала себе маленькою дівчинкою, яка загубилась у лісі. Там було самотньо і холодно. Там вона була зовсім сама. І виходу не було. Ірина була в тупіку. 
-Ірин, ти чуєш мене? – намагалась повернути до реальності Ірину Аліса. Вона нічого не знала. В чому справа і через що її подруга випила цілу пляшку віскі. Сама ж Ірина подзвонивши просто попросила приїхати її тому що їй погано. Аліса знала, що подруга не жартує тому намагалась як най швидше приїхати. А приїхавши побачила морально вбиту людину, яка лежала на полу і тихо плакала. Це збило Алісу зпантелику. 
-Я збрехала йому. – ледь чутно прошепотіла Ірина. Вона не могла повірити, що зробила таке. Як вона  могла. Їй здалось, що тепер вона в пеклі, а з її тіла здирають шкіру. Для себе вона зробила найгірших гріх, який тільки могла… Покарання за це вона вважала правильним. Але тепер покарання було навіть страшніше. Ірина боялась залишитись сама. Щоб ніхто не підійшов і обійняв її, не поцілував і не сказав, що кохає її. 
-Ірино, я нічого нерозумію! – наголосила Аліса. –Хто що сказав і кому ти збрехала?
Ірині навіть боляче було вимовити його ім’я боячись. Що їй стане ще гірше…Але іншого вибору вона не мала. Якщо вона зараз все не розповість Алісі, вона помре. Помре від болю, страждання, знання того, що вона брехала сама собі. Як їй хотілось повернутись туди, до нього і не відштовхувати його коли він поцілував її, а навпаки міцніше обійняти, щоб відчувати себе захищеною і коханою. І навіщо їй Богдан? Вона ніколи його не кохала і вже ніколи не покохає… 
-Ірино! – повернула її до реальності Аліса, яка сиділа поруч і спостерігала за стражданнями подруги і не могла нічого вдіяти. 
Ірина не мала іншого вибору. Вона знала, що їй доведеться знов згадати все те, що він сказав. З якою ніжністю і ласкою в голосі. Їй довелось згадати поцілунок і солодкий смак його губ. Інакше вона не витримає і впаде. Тепер вона стояла на краю пропасті… 
-Сьогодні після уроків лаборант зізнався мені в коханні… - вона ледь промовляла. Всередині наче все стислось. Наче хтось встромив ніж в серце, а коли вийняв його рана почала кровоточити, боліти, кожна її клітина просила допомоги… -Він поцілував мене…а я…я відштовхнула його і збрехала, що не кохаю його. 
-Який лаборант? – не зрозумівши про кого говорить Ірина перепитала Аліса.Чим більше подруга розповідала тим більше сама Аліса нічого не могла зрозуміти.
-Олександр Ігорович Греньо! – наголосила вона. Ірина не знала як ще можна пояснити хто це. –Наш лаборант. 
-Що?!– Аліса не повірила своїм вухам. Їй здалось, що вона все не так зрозуміла. Точніше вона не змогла уявити собі, що лаборант міх зробити щось подібне.Щоб він зізнався в коханні…це збентежило Алісу. 
-Тобі не почулось. –хапаючи повітря відповіла на питання подруги Ірина. –Він зізнався мені в  коханні…І тільки після того як він залишив клас я все зрозуміла. Я не можу витримати болю. Все болить, кожна клітина мого тіла. Аліса я кохаю його… - з болем і сльозами ледь сказала Ірина. Не витримавши вона розбила склянку обстіну. Але це не допомогло. Біль залишався. Ірина боялась, що не справиться сама з ним. 
-О Боже… - Аліса незнала, що ще сказати на розповідь своєї подруги. Обвинувачувати її не можна було. Наблизившись Аліса обійняла Ірину і намагалась заспокоїти її.
-Я просто злякалась.  - вже ледь чутно повторяла п’яна, і виснажена Ірина. –Пробач, пробач мені… 
 Очі засліплювало сонце,яке навмисне пробивалось крізь тюль для того, щоб повідомити про сьогоднішній день. Примруживши очі Ірина обернулась на іншу сторону. Голова шалено боліла, а сама Ірина майже нічого не пам’ятала про вчорашній вечір. Все було неначе в тумані. Пляшка віскі, Аліса, розмова, лаборант, зізнання…поцілунок… Піднявшись вона пішла на кухню де Аліса вже чекала її з чашкою кави і млинцями з джемом.Ірина нічого не хотіла знати про вчорашнє. Вона навіть не хотіла згадувати нічого. Тихо привітавшись вона всілась за стіл і надпила з чашки. Кава була гіркою, але Ірина не стала повідомляти про невдоволення. 
-Ірин тобі потрібно з ним поговорити. – почала Аліса. Вона вважала це єдиним правильним виходом: піти і все пояснити йому. Аліса не хотіла бачити страждання і біль в очах своєї подруги. Вона заслуговувала на щастя, кохання. Спочатку Аліса вважала за потрібне поговорити з Іриною щераз і допомогти розібратись в ситуації з лаборантом, а вже потім вирішувати, що робити далі. 
-Ні! – різко відрізала Ірина. Щоб вона не наговорила минулої ночі Алісі, Ірина просто хотіла все забути. 
-Зрозумій це не вихід ховатись і приховувати почуття від нього. – пояснила Аліса. – Гірше буде тільки тобі. Не навмисне ти і його калічиш. Невже ти хочеш зробити йому боляче?! 
-Не хочу, але я і не можу бути з ним. Ми надто різні, він мій учитель, як я йому скажу?Прийду до його кабінету і скажу, що збрехала йому тоді, коли він зізнався мені в коханні? – Ірина підвищила голос. Такий план дій Аліси неподобався їй. Вона звикла відчувати себе незалежною і сильною, а тепер Ірина була противна сама собі. Вона не могла повірити, що їй потрібен хтось, щоб підтримати її. 
-Принайні спробуй. –наполягала Аліса на своєму плані, але Ірина не поспішала втілювати його в реальність. Як на неї план подруги здавався надто божевільним. Як це буде виглядати з сторони?Вона сама піде до його кабінету і зробить ініціативу, щоб поговорити з лаборантом, якого всі бояться і недолюблюють. Це буде вельми цікава картина. 
-Все з мене досить! – невитримавши натиску сказала Ірина. –Я не хочу, щоб ми обговорювали минулу ніч,щоб я там не наговорила. А зараз я прийму душ і ми підемо в школу де будемо чергувати. 
-До твого відома ми чергуємо біля його кабінету. – наповнила Аліса. Їй було і весело і боляче спостерігати за Іриною і її почуттями. –І тобі не уникнути зустрічі з ним як би ти цього не хотіла. І врешті решт ви поговорите. Рано чи пізно хтось з вас повинен зробити перший крок. – Аліса намагалась пояснити все хоч вона мало вірила в те. Що подруга повірить їй. А тим паче послухає її. 
 Як тільки-но продзвенів дзвінок Ірина пішла у столову, щоб уникнути розмов з Алісою про лаборанта.Голова все ще боліла після вчорашнього, але вона не звертала на це уваги. Їй хотілось спокою. Взявши сік вона попрямувала до їхнього столика, де зазвичай збирались Діма, Віктор, Кріс і її нова знайома Вікторія. Всівшись біля вікна вона надпила з склянки. Помалу почали збиратись і решта учнів школи, а сама столова ставала все меншою і меншою за розмірами. Самій Ірині було байдуже до всіх. Подивившись у вікно вона дозволили посмішці з’явитись на її обличчі. Надворі було тепло, а легкий вітер розвіваючи листя дерев охолоджував все навколо. Маленькі горобчики купались у калюжах і перелітали з гілки на гілку цвірінькаючи. Ці маленькі створіння завжди веселі, але вони ніколи не покажутьте що відчувають насправді. 
До реальності її привівніжний дотик губ. Піднявши погляд вона побачила поруч з собою Діму. Роздумивона швидко сховала, а натомість на її обличчі з’явилась посмішка, яка булапросто обманом…
-Привіт, ти чому так швидко втекла з класу? – сівши поруч запитав Діма. Як і завжди він був у прекрасному настрої. Ірина не хотіла нічого казати йому. Але здогадувалася,що рано чи пізно він помітить. 
-Нічого особливого. – з натягнутою посмішкою ледь промовила вона. Навіть говорити не було сил. Все боліло. Кожна клітина її тіла. –Все нормально. – збрехала Ірина. Тільки но він спробував заглянути їй у вічі, як вона відвернулась. Ховати біль на обличчі вона могла, але її очі все видавали. Сльози самі навертались на очі. Ірина немогла їх стримати. Не витримавши вона зірвалась з місця. Але тільки-но вона вибігла з столової як з кимсь зіштовхнулась. Піднявши погляд вона побачила лаборанта. Він дивився в її очі, було таке враження наче зараз він потоне в них. Ірина не знала що сказати тому просто втекла звідти… 
Щоб побути на самоті вона попрямувала до парку. Цебуло єдине місце де вона відчувала себе в безпеці. Їй здавалось, що вона вказці. На деревах вигравали гарячі барви жовтих, червоних, оранжевих кольорів.Гілки деяких дерев були вже голими,вони були самотніми оскільки листя покинуло їх. Залишившись самими дерева впадали в зимовий відпочинок. Все це було настільки прекрасним і спокійним. Всівшись на одну з лавок Ірина просто заплющила очі і дала волю своїм думкам. Інакше б їй довелось ще гірше. Вона вирішила згадати все від початку…потрібно було все обдумати, а особливо його слова…Я кохаю тебе...
16
Тільки-но Ірина вийшла з таксі як помітила Вікторію, яка поспішала до школи. Привернувши її увагу Ірина пішла до знайомої. Цього дня в неї був прекрасний настрій. Адже нині їй виповнилось 16-ть років. Весь світ за одну ніч наче змінився і став іншим, кращим. 
-Привіт. – підійшовши до Вікторії Ірина легко обійняла її і привіталась. Але перше, що Ірина помітила це зміни в своїй знайомій. Сьогодні навіть вона не було вдягнена як зазвичай.Ірина не довго думаючи вирішила запитати Вікторію щодо її одягу. 
-А що сьогодні за свято? – але при цьому посмішка з її обличчя незникала. На її питання Вікторія тільки відповіла посмішкою. 
-Сьогодні мені виповнилось 16-ть років. – вирішила все ж пояснити Вікторія. Вона теж була на сьомому небі від щастя. Як і для Ірини так і для Вікторії це були унікальні дати. 
-Вітаю. – привітала ііІ рина. Але вона була приємно здивована таким збігом обставин тому і приховувати свого щастя вона не збиралась. – Але сьогодні і в мене день народження,і сьогодні мені теж виповнилось 16-ть… 
На вході в клас стояв Діма, який явно чогось чекав. Це насторожило Ірину і вона швидко здогадалась,що в класі її чекає сюрприз, але який вона і гадки не мала. Не давши підійти до дверей класу він пішов їм на зустріч. 
-Вітаю. – обійнявши і поцілувавши Ірину в щоку привітав її Діма. Він намагався не видати грайливого настрою, але емоціям не накажеш,а вони видавали його з головою. 
-Дякую. – тільки й встигла сказати Ірина як з-за спини Діми побачила, що на неї летить Кріс з тортом у руках. Наступне,що вона пам’ятала – це те,що на її обличчі крем і вона сердита на Кріс, але подивившись на Вікторію вона побачила її в тому ж вигляді. Ірина не змогла стриматись і посміхнулась. 
-Жемчужна Крістіна Олександрівна. – назвала повне ім’я своєї подруги Ірина.Не витираючи крем з обличчя вона побігла за нею, але її зупинив Діма міцними обіймами. Ірина намагалась вирватись з його обіймів, але її сили не вистачало і врешті-решт вона здалась. Діма швидко відчув це. Відпустивши її він подарувавїй приємну посмішку й Ірина миттєво заспокоїлась. Взявши салфетку Діма допоміг витерти з її обличчя крем. Йому подобалась Ірина у такому вигляді, з кремом наобличчі і губах. Її краса здавалась йому природною. Щира посмішка і завжди ідеальні манери. Щодня він вбачав в нїй щось нове і прекрасне. Невтримавшись він поцілував Ірину навіть не подумавши про те як вона це сприйме. Діма забув,що він зараз у школі, перед їхнім класом, а в самому класі вже всі зібрались.Не витримавши він наблизився до Ірини і торкнувся її губ. Поцілунок був м’яким,ніжним, приємним. Але він відчував відчуженість. Його відволік поштовх від якого він впав на підлогу. Діма почав шукати винуваться якого вже за лічені секунди побачив перед собою. Це був лаборант, який стояв перед ним, а його обличчі грало розлючення і ненависть. Сам же Діма не збирався здаватись тому швидко піднявшись хотів вдарити лаборанта, але за лічені секунди його зупинила Ірина стала перед ним. 
-Зупинись! – підвищила голос вона. Їй не подобалось, що зараз вийшла така ситуація. 
-Ірино він вдарив мене нізащо. – прокричав Діма показуючи на Олександра Ігоровича рукою. Він навіть нехотів дивитись на того мерзотника, який зруйнував його найкращу мить в житті. 
-Заткнись і вислухай мене! – не витримала Ірина. Вона хотіла спочатку розібратись з другом. –Я незнаю навіщо ти це зробив, але мені це не сподобалось, і попрошу тебе більше такого не робити, а то без найдорожчого залишишся. Ясно? 
Діма не знав, що сказати тому просто кивнув головою, але він знав, що це ще не все. Залишався ще лаборант. 
-А ви Олександр Ігорович…- тицьнула йому в обличчя Ірина навіть незнаючи що сказати. Хоч вона і була вдячна йому за такий порятунок, але їй водночас не сподобалось як він це зробив. –Ідіть краще. Я не хочу вас бачити. 
В ту мить на коридор вибігла Беата, яка швидко зрозуміла, що її брат знов щось накоїв. Вибачившис перед Іриною вона взяла його за руку і потягла геть пояснюючи те, що він геть збожеволів влаштовуючи таке в школі, і тим паче де він працює… 
-Ірино ти сама бачиш, що він виходить з-під контролю. – пояснила Аліса, яка сиділа поруч з Іриною на лавці в спортзалі. Їй було важко…Аліса не знала що робити. Вона прекрасно знала, що вони кохають одне одного, але Ірина ніколи в цьому не зізнається лаборанту. Вона була надто гордою. –Ти завдаєш болю не тільки собі, але й йому.Поговори з ним. Тобі стане легше. 
Ірина не хотіла гаяти часу оскільки прекрасно розуміла про що говорить її подруга. Аліса мала рацію й Ірина це прекрасно розуміла. Не дочекавшись дзвінка вона пішла на другий поверх, щоб знайти його і поговорити з ним. Вона з усіх сил намагалась придумати те, що буде говорити йому, але ж…Підійшовши до дверей вона простягнула руку, щоб повернути ручку і відчинити їх, але за декілька міліметрів до ручки вона зупинилась. Її наче щось зупинило. Ірина стояла перед його дверима незнаючи чи він всередині, чи він там, але зробити крок вона не могла…Коли вона почула кроки то  навіть не відійшла назад. Відчинились двері і перед собою вона побачила Олександра Ігоровича. Очі…це перше на що вона звернула увагу. В них були біль і ніжність, кохання і страждання, пристрасть…І знов слова стали зайвими, Вони наче десь загубились по дорозі до нього. Вона не могла нічого пояснити з того, що зараз хотіла зробити, вона просто хотіла цього.Наблизившись вона стала на носочки, щоб дотягтись до нього і торкнутись його губ. Він швидко зрозумів це тому схиливши голову пішов на зустріч її губам, які за мить злились в поцілунку. Цей танець губ був наповнений виром почуттів, які були в них всередині і які вони приховувала не тільки одне від одного, але й від усіх боячись того, що їх не зрозуміють… В цей момент слова були зайвими. Ірині приємно запаморочилась голова і легка слабість зробила її лакомим кусочком. Замкнувши обійми на його потилиці вона дозволила бути йому головним і насолоджуватись тим вчинком про який буде жаліти. Вперше за своє життя Ірина відчула ті почуття,які немогла пояснити і описати…Їх зупинив дзвінок. За мить Ірина прокинулась наче з казки. Вона розуміла, що зараз стоїть в обіймах свого учителя в якого…вона закохана. На губах все ще відчувалось тепло його поцілунку.Відступити вона не могла себе заставити. Вона тонула в очах кольору молочного шоколаду. Легко торкнувшись кінчиками пальців його губ вона нічого не сказавши просто пішла геть. Він і не хотів затримувати її оскільки не розумів, що зараз було. Це булосхоже на сон…