цей поїзд переїхав через моє серце,
я дивилася на тебе, мов на бога,
який зійшов з небес, у якого надломлені крила,
якому набридло літати, бо там, де він літав, де бував,
куди не заносила б його доля, - там не знаходив найголовнішого...
я ніколи раніше не думала, що у бога є крила...
але я завжди знала, що чоловік - це бог, а бог - це чоловік
і ті крила, твої крила сховали мене в тобі.
я тулилася до тебе, як до останньої своєї надії
мені було важко, дуже боляче, але я не могла плакати.
я плакала безслізно - є такі сльози, якими плаче тільки душа
ти ніколи не був моєю мрією
я не чекала на тебе,
але мені здається, що все своє життя люблю тільки тебе одного
а чи любитиму вічно?
а що таке вічність, коли цей поїзд переїхав через моє серце
тільки вранці я сильно розплакалася, коли ти вийшов...
бо я ніколи раніше не знала, що в бога є крила
Цей потяг
© Copyright: Марианна Марианна, 2011
Свидетельство о публикации №211010401042
Свидетельство о публикации №211010401042
Рецензии
Раніше я не знав, що чоловік тільки інколи може бути богом...
Сподобався вірш. А плакати треба, бо сльози очищають наші душі і роблять нас схожими якщо не на богів, то, принаймні, на ангелів. А ще вони не дають забути те, чого не варто забувати. Поїзди частіше везуть нас до щастя, ніж відвозять щастя від нас. Я так думаю.
Василь Кузан 12.01.2011 23:36 • Заявить о нарушении
Сподобався вірш. А плакати треба, бо сльози очищають наші душі і роблять нас схожими якщо не на богів, то, принаймні, на ангелів. А ще вони не дають забути те, чого не варто забувати. Поїзди частіше везуть нас до щастя, ніж відвозять щастя від нас. Я так думаю.
Василь Кузан 12.01.2011 23:36 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.