Як котенятко знайшло маму

На осінньому листячку лежало кошенятко. Воно було ще зовсім маленьке, за людським віком - немовля. Мале сліпо тицяло мордочкою в різні боки й кликало:
- Мам, мам..
Воно  замерзло й хотіло їсти.
- Мам, мам… - жалібно плакало.
Але мама не чула, вона була далеко. І все тому, що вчора хлопчик-школяр узяв малого клубочка до себе додому. Бешкетнику  було байдуже, що за ним бігла мама кошеняти й плакала, що вона просила повернути їй дитину. Хлопчик не зважав. Він ніс пухнасту іграшку до себе додому.
Удома батьки зчинили галас, адже не можна без дозволу приносити тварин!
Маленький котик опинився на вулиці. Сам. Далеко від дому. Серед сумного танку листя й дощу. Далеко від мами.
- Мам, мам... – продовжувало кликати кошеня.
Коли почало сутеніти, у малюка майже не залишилося сил. Він втомлено лежав на землі, як те самотнє листя, що попадало з дерев…
 Аж, раптом поряд пролунав лагідний голос:
- Вуханьчику, ти чий?
Малий, не вірячи, що звертаються до нього, усе ж підняв голову.
- Вуханьчику, - нахилилася до коштеняти дівчинка. - Ти саменький тут, так?
Серце в малюка ледве не вистрибнуло із грудей: «Цей голос! Він такий ніжний, він такий теплий, він такий... такий мамин!»
- Мам, - промуркотіло кошенятко. – Мама!
 Таня, так звали дівчинку, подивилася на батьків і запитала:
- Можна його взяти додому?
Дорослі між собою перезирнулися, а потім ствердно кивнули:
- Бери. Але доглядати за ним будеш сама!
- Домовилися, - відповіла дівчинка й пригорнула до серця маленький клубочок. – Тепер я буду, Вуханьчику, твоєю мамою.
- Мам...- вже крізь сон ствердно відповів малюк.

Навколо кружляло в танку листя. Воно радісно виспівувало: «Кошенятко знайшло маму... маму... свою маму...»


2008