А в тебе ц1ль?..

Верхів’я. Ти зможеш до нього дотягтись?
Ціль. Для чого ти на цій землі? В тебе є мета?
Будеш дертися вгору, обламуючи гілки і зранюючи руки, лише щоб дістатися до того єдиного, золотого, блискучого та ароматного яблука на самім вершечку… Будеш падати, помилково стаючи на тонку гілочку, що здалася тобі такою міцною та незламною… Знову будеш підійматися, спрямовувати погляд в височінь, туди, де теплий сонячний промінь бавиться з твоєю недосяжною мрією, і вкотре спробуєш простягнути руку і вхопити те спіле яблуко…
Пальці майже торкнулися золотавого плоду, очі радісно блиснули. Гілочка здригнулася, не витримавши дужого натиску людської руки, і з ледве чутним тріскотом відломилася від дерева та полетіла вниз, тягнучи за собою таке жадане яблуко…
Глухий стогін розпачу. Шлях назад, на землю, такий довгий, такий важкий… Волосся заплутується в чіпких віточках, гілки безжалісно шматують обличчя, ноги ледве слухаються, руки дрижать. Останні пів метра над землею. Стрибок. Брудні руки, марні зусилля.
На розі вулиці стоїть чоловік. Він неквапливо, але впевнено йде тобі назустріч, затискаючи в руці червоне, полум’яне яблуко. Тепла посмішка. Простягнута долоня.
--Бери.
--Це що, мені? Але… за що? Я невдаха. Не зміг сам отримати те, чого так хотів.
--А воно тобі потрібне? Те, чого ти прагнув?
--Так, звичайно! Скільки спроб, надій, розчарувань… Це що, все дарма?
--Це було випробування. Невже ти не радий?
--А чого це я маю радіти?
--Бо витримавши незгоди, ти дістанеш вінець життя…
--Вінець життя? Я не розумію! Зачекай! Ти куди?..
Тиша. Зморщене, гниле яблуко валяється на землі. Воно брудне і вже нікому не потрібне…
Тепер він знає, для чого живе.