Сьогодн...

Сьогодні я прокинулась раніше,  випила сильнішої кави, ретельніше вимила волосся і одягла відвертішу сукню. Чоловік відвіз мене на роботу. Він щось говорив по дорозі та я не чула його слів, прошепотів мені щось ласкаве і поклав руку на коліно, та я не відчула дотику та його присутності - у мені боролось за право на життя серце чужої людини.
Сьогодні я цілий день була в оціпенінні. Не відчувала, не жила, не дихала. Короткі спідниці, мобільні телефони, пальта, ручки і комп’ютери – все навколо минало для мене в очікуванні тієї хвилини коли годинник покаже 6-ту вечора і я,вільна від роботи, від сім’ї, від обов’язку, від самої себе заповню секунди запахом того кого покохала так сильно і так невчасно.
Сьогодні я була живою і мертвою одночасно.  Люди знали,що тепер мене двоє в одному тілі, вони дивились на мене звідусіль, осуджували, схвалювали і були байдужі одночасно.  Посмішки на рекламах і зелений колір світлофору ,ніби, протиставляли свою життєрадісність  буденності існування жителів міста. Почався дощ.
Сьогодні я замерзла. Але коли я підійшла до темних дверей його квартири і близькість його запаху ожила у мені, то я відчула ніби птахи тепла заполонили тіло…. Вони літали в мені, співали, наповнювали мене сенсом. 
Сьогодні двері відчинились з особливим звуком і незвичне повітря, наповнене запахом жасмину, проникло у мене.  Ми провели вечір у мовчанні. Блиск келихів  іскрив у наших очах, дим сигарет дрімав на волоссі, музика розшифрувала мелодію життя, запах жасмину став частиною свідомості.
Ми були невидимі, але реальніші, ніж тисячі безмовних тіней під нашим вікном. Коли я вперше прийшла в цей дім, то  на тому вікні намалювала парасолю і пообіцяла, що вона завжди захищатиме  його дім від негоди. Я все ще вірила в свою обіцянку.
Сьогодні ми заснули на світанку. Місто прокидалось, а я бачила казкові сни…у них не було обов’язку, не було чоловіка, котрий зрівняв мене з іншими жінками і став чужим,не було ненависних начальника і подруг…в тому сні був він, птахи і запах жасмину.
…………Завтра я прокинусь опівдні. Заварю м’якішої кави, не митиму волосся, одягну скромнішу сукню. Чоловік не відвезе мене на роботу. Не буде говори мені ласкавих слів і не покладе руку на моє коліно. Серце чужої людини стане ріднішим за власне.
Завтра я зрозумію що більше ніколи не повернусь додому.