В ва Маестро!!!

VIVA MAESTRO!
 Про відомого львівського співака, соліста Львівського оперного театру і балету ім. С. Крушельницької, народного артиста України, професора, педагога, завідуючого кафедрою сольного та академічного співу Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Володимира Ігнатенка - можна говорити дуже довго і писати надзвичайно багато статей, праць, монографій, адже він цього цілком заслужив і те творче багатство, яке має Володимир Дмитрович, котрий радо завжди поділиться своїм досвідом із колегами, студентами, учнями є надзвичайно великим.  Він є не тільким талановитим і відомим співаком в Україні та за її межами, але ще й  надзвичайним педагогом,  виховавши  цілу плеяду талановитої молоді Лауреатів численних Всеукраїнських, Регіональних та Міжнародних конкурсів, котра успішно виступає за кордоном не тільки на камерних, але й на оперних сценах України і світу і представляють гідно нашу державу, можна сміливо стверджувати, що таких педагогів, як В. Ігнатенко зовсім небагато. Спостерігаючи за тим як проходять заняття в класі проф. В. Ігнатенка, у мене захоплює просто дух і величезне задоволення, а це повірте  є надзвичайно важливим  фактором. Я спостерігаю з якою любов»ю і турботою Володимир Дмитрович спілкується із своїми вихованцями. Ці заняття перетворюються на справжню казку. Іноді сам мимоволі себе уявляєш на місті того  ж студента з яким займається Володимир Дмитрович. Він ніколи не буде кричати, ніколи Ти не почуєш різкого від нього слова, а навпаки, завжди привітна посмішка і лагідний погляд  його блакитних очей.   Навіть, якщо у тебе щось не вийшло, він завжди тебе підтримає і дасть поштовх до успіху. А що вже  можна говорити, коли іде підготовка до того чи іншого концерту, то взагалі!!! Він настільки переживає за своїх дітей, що на ньому немає просто обличчя, так він це все  дуже близько бере до серця. Але потім ....результат просто феноменальний і щасливий Педагог нерідко і сам виходить із своїми студентами, щоби заспівати разом, як було на концерті Неаполітанської музики, що нещодавно пройшов у нашій  музичній академі. Батьківське ставлення В.Ігнатенка до своїх вихованців завжди  мене зворушувало, а надзвичайно приємним є те, що і студенти його класу теж не зловживають цим, а навпаки стараються ще більше працювати, щоб отримати певний творчий результат не тільки на фестивалях чи то конкурсах Всеукраїнських, Міжнародних і т.д., але й гарно заспівати і на просто тематичних чи сольних концертах, адже виступи на концертах, є одними із головних показників успіху молодого виконавця, незалежно від того, чи ти вокаліст, чи ти піаніст, чи скрипаль і т.д.
 Спілкуючись особисто із Маестром Ігнатеком, мене завжди дивувало, як можна паралельно поєднувати виконавську і педагогічну діяльність – виявляється, що це можливо, але треба мати дар від Бога, щоб володіти такими якостями. Володимир Ігнатенко – має ці прекрасні якості, дар Педагога-Виконавця. І його вихованці йому завдячують своїми успіхами і любов»ю і відданістю до своєї справи  його студенти , що є головним фактором у музичномк мистецтві. Його  Діти, як називає їх Володимир Дмитрович,  також вирішили зробити надзвичайно приємний подарунок своєму Вчителю – це організувавши    фестиваль «Маестро» в рамках якого проходять цикл з  10 концертів, що присвячені  саме його Ювілею, який нещодавно розпочався у Львові, але  ще продоватиметься    до 11 квітня і радуватиме  львівських слухачів  надзвичайно цікавою програмою. Якщо ж говорити про Володимира Ігнатенка як про співака, то тут я вважаю, що слова зайві навіть, адже він є солістом Львівського оперного театру і балету ім. С. Крушельницької і має численну кількість партій в операх а їх понад 60 штук,  то як то кажуть вже навіть слів немає.  Я особисто із раннього дитинства відвідувала оперу і пам»ятаю дуже добре  його в ролі Хозе – «Кармен» - Бізе, або в «Травіаті», «Аїді» - Д.ж Верді, чи в «Украденому щасті» - Ю. Мейтуса, «Наталці Полтавці», «Тарасі Бульбі» М. Лисенка та інших. Володимир Дмитрович, завжди був підтягненим, його костюми були одні з  найяскравіших і найкрасивіших, а коли вслухаєшся в його  теноровий голос, то навіть незважаючи що мені тоді було 4-5 років, я завжди із захопленням   терпеливо    слухала такі досить масштабні опери на 3-4 дії. І вже пройшло понад 20 років, а мене завжди тягне піти в оперу і послухати цей чарівний  голос  – голос В. Ігнатенка. Його ніжний тенор просто захоплював своїм тембром звучанням.  Я ніколи  особисто  і не думала, що коли виросту буду так близько знаходитись  і  спілкуватись  і співпрацювати  із  такими визначними постатями ,  з народними артистами України -  В. Ігнатенком, чи Л. Божко,  або І. Кушплером, композиторами  М. Скориком  і  Є. Станковичем (в якого навіть мала щастя вчитись), Г. Ляшенком, Ю. Іщенком, В. Птушкіним ,  скрипалем керівником камерного оркестру "Академія", зав. кафедрою, блискучим і талановитим педагогом по класу камерного ансамблю і квартету -  нар. арт. України, проф. А. Микиткою,  (піаністкою) М. Крих -Угляр,та  з  дуже багатьма  іншими    відомими   музикантами, артистами, диригентами. виконавцями, вокалістами, письменниками, художниками  тощо.., бо я вважала, що такі люди просто недосяжні,  але доля розпорядилася так, що я стала Композитором і займалася з раннього дитинства музикою і стала сама існувати у цьому можливо жорстокому, але надзвичайному світі Мистецтва і Музики,  і мені дуже часто приходиться спілкуватись і  тісно співпрацювати із вокалістами і  як Композитор і як Авторо проекту "Молоді Композитори України", що проходить у нас у Львові вже рівно три роки,   а  також  виконуються дуже часто мої твори і  і виконують студенти  саме класу   вищезгаданих  відомих  персоналій.  Це є дуже приємним фактом і я щаслива, що близько спілкуюсь  і  тісно співпрацюю  із відомими музикантами Львівщини, України і  закордону Спілкуючись як композитор із професором В. Ігнатенком, я отримую надзвичайно велике задоволення. Він прекрасний оратор, Ерудит, Професіонал своєї справи, а найголовніше - Людина з Великої букви, адже без людських якостей, буде існувати той великий бар"єр між  Педагогом і Студентом. Можна бути прекрасним фахівцем своєї справи, але якщо немає добрих людських якостей і творчого взаєморозуміння -  не буде отієї творчої і духовної насолоди, котра необхідна в музичному мистецтві, та й зокрема в любій професії. Найголовніше, що перед собою Володимир Ігнатенко   завжди ставить на Перший план  - це Взаєморозуміння, Пор"ядність, Тактовність,  Бажання допомогти ближньому, Щирість, Відданість своїй справі.  І  от я мала нещодавно велику і цінну нагоду поспілкуватись із Маестром поближче. Незважаючи на його велику зайнятість, все ж таки Володимир Дмитрович приділив мені час і увагу  розповівши  мені детально, як саме склався його творчий шлях як виконавця, педагога, артиста.
А. Ш. Володимире Дмитровичу! Як мені здається, професія "Музиканта" - є однією з найважчих серед інших, а тим  паче виконавець, чи ти є вокалістом, чи скрипалем,, чи піаністом, я вже не говорю про диригентів, а тим більше композиторів. Скажіть будь-ласка! Як Ви розпочали свою музичну кар"єру і стали співаком?

В.І. Це дуже цікава історія. Всі переважно говорять, що з малого віку з раннього  дитинства співають і хочуть бути артистами. так то вже  склалося традиційно завжди. Я ніколи не думав бути артистом і не мріяв ним стати. Після  закінчення школи поступав у Львівський політехнічний інститут на нафтовий факультет,  (тепер це Івано-Франківський інститут нафти і газу) і я став, так би мовити технічним  спеціалістом по видобуванню нафти і газу. А як став вокалістом? - Чисто випадково. В кожній середній школі в той  час була художня самодіяльність. Голос я мав від природи. Швагер, (моєї  сестри    покійний чоловік) був диригєнтом і викладачем музики та співу в школі, саме він мене завербував в хор, де я співав басом. Тоді не було фестивалів і конкурсів, були тоді так звіні - Олімпіади. Я іздив на ті Олімпіади з басовим репертуаром. Співав арію  І.  Сусаніна з опери М. Глінки "Життя за царя", арію Мельника з опери "Русалка" - О. Даргомиржського і так в самодіяльності і крутився. Коли ж поступав в політехніку, якраз перший рік був пільговий тільки для тих, хто демобілізувався з армії. Вони мали  першенство при вступі і я впорівнянні з ними, не набрав одного балу і не пройшов по конкурсу. Я не був дуже разчарований тим, ніяких трагедій  з того не робив. Поступивши тоді на жиркомбінат, працював  тут вантажником, потім пішов на кондитерську фабрику ім. Кірова (це тепер об"єднання  "Світоч"), - дуже була солодка робота. Працював в карамельному цеху. Дівчатам завжди роздавав цукорки, які приносив в кишенях і, паралельно продовжував співати в хорі. Коли пройшло 2 роки на виробництві, а мені треба було відробити після середньої освіти, мій швагер Борис Васильович Грош (відомий диригєнт в художній самодіяльності сказав: "Ти голос маєш, і чому  не спробуєш поступити в консерваторію? Правда він мене до цього не зобов"язував. Поступлю - добре, не поступлю - буду й надалі працювати в солодкій індустрії. І вийшло так, що що я став студентом з першого разу. Співав дві програми - баритонову і тенорову, тому, що хтось казав, що я тенор, а хтось - ще баритон.

         Після року навчання виявилося, що я професійно-непридатний і мене виключають з консерваторії. На кафедрі академічного співу, працював соліст нашої львівської опери - Микола Володимирович Шелюжко, який  заступився за мене. Він сказав: Я вірю в того хлопця! Я знаю, що голос в нього є, і треба дати йому  можливість спробувати себе." на що йому відповіли:  Оскільки Ти відчуваєш, що в того хлопця є голос, то візьми його на іспитовий термін на один семестр, і якщо з  нього щось вийде, то буде вчитись, якщо ні, то - ні." І вже за один семестр я зробив певні успіхи і мені дозволили продовжити навчання. Займався я так, що вже на четвертому курсі  став солістом львівського оперного театру. Замінивши свого викладача, який став директором цього ж театру,  а було  в нього дуже  багато адміністративної і Микола Володимирович передоручив  мені всі свої партії. Ми були одної статури, тому я з  нього перейняв всі костюми з Травіати, Русалки, Іоланти, Циганського барону та інших.

              Так повелося з 1964 року і вже на дворі 2010 рік, а й ще досі на цій сцені. Я нікуди не виїзжав, як от вихзжали колись: рік в Харківській опері, рік в Волгограді, чи там десь в Одесі, постійним місцем роботи для мене була львівська опера. Коли ж я поступив вантажником на жиркомбінат в трудовій книжці було написано на російській мові: " профессия - грузчик". Коли ж я поступив  в театр, а нових трудових книжок небуло, мене записали: професія "грузчик - певец". І от так вийшло, "вантаж співочого того тягару я несу ціле життя". Пізніше, по дорозі того свого просування по тих професійних сходинках як співака, мене Павло Петрович Кармелюк - колишній соліст, народний артист СССР, запросив сюди на викладацьку роботу, це був 1983 рік. Я ще вагався. Ще й думаю собі: "Ну я ж співаю!, чого ж я піду на педагогічну роботу!, а потім мене вмовляли: "Іди - це принесе користь тобі впершу чергу. Знаєш, ти комусь показуєш, як нетреба співати, то мимоволі ти показуєш правильно - як треба співати. Значить сам чогось навчишся, ну і потім все-таки був певний театральний досвід, що можна було когось  з молодих абітур"єнтів навчити".

         Отже з 1983 року, я на кафедрі сольного співу, тепер називають кафедра "академічного співу",  а з 1992 року, став завідувати цією кафедрою. І от  до нині я працюю. тішуся тим, що мої колеги, друзі, товариші, які є на кафедрі, залишилися такими ж, які були тоді в час нашого активного артистичного життя, були колегами по сцені. Вони переносять свій досвід для занять з молодими співаками. Це дає прекрасний результат. Тому я у відборі, який відбувається на нашій кафедрі, надаю перевагу практикуючим співакам, які мали великий досвід в праці із співом на  сцені, особливо оперній, тому, що є комплес сценічного руху і сценографія, особливо коли такі педагогом користуються імпіричним способом викладання.

А.Ш. Важко поєднувати педагогічну і виконавську діяльність?

 В.І. Ну якщо, припустимо, брати по часовим мірках, то можливо важко з огляду на те, що часом співпадають розклади занять як педагога і як виконавця у театрі. В цілому, я би не сказав, що то є важко, бо це є урізноманітнення. так припустимо, ти є виконавець - лише співаєш і ти тільки педагог - сухий педагог. Знаєш Анічка, коли весь час є чергування виконавця і педагога, то й навіть життя стає цікавішим.  Друге - це те, що ти сам дечому вчишся у студентів. От що цікаве! Я зауважив, що найздібніший студент, щось може в одній ноті показати те,  чого припустим, ти не зміг впродовж цілого життя, чи не знав, тому завжди знаходиш для себе щось нове, і в тому відношенні бути виконавцем  і бути педагогом - дуже корисно. Крім того студенти ходять в театр і вони слухають співаків. Зі мною, часом ідуть розбірки тих чи інших партій, хто як співав, що і як зробив. На тому і вчаться. Вони ж проходять і педпрактику. Судент і педагог, студент і студент, є  дуже тісне коло взаєморозуміння, взаємодопомоги, і тому  розділяти -  я б не робив цього  не робив. Я дуже радий, що був запрошений на цю роботу. Спочатку до неї віднісся скептично, коли я активно і дуже багато співав як соліст в опері. Я думав, що педагогічна робота буде забирати багато часу, але потім я зрозумів, що це взаємопов"язано і дуже допомагає, що варто тим займатись. Анічка, знаєш як в біблії написано: Рука дающего да не оскудеет", от і зроби добро комусь і воно тобі  вернеться сторицею Правда? От так само  і я вважаю, що в нашій благородній справі так само. Я вдячний своїм викладачам, своїм першим вчителям, чи в школі, чи в консерваторії, бо вони ж  як батьки, тільки  є  професійні батьки, а тут біологічні, які дали тобі життя, виховали і повели тебе в світ. Я своїм студентам завжди кажу: "В мене на першій позиції - людські якості, людянність. Якщо ти маєш  ті людські якості, то з тебе  буде добрий спеціаліст, якщо ж їх немає. який би ти  не мав прекрасний голос, тембр, колись проявиться ця невідповідність із гармонійністю. Треба бути  духовною людиною, щоб розуміти людську радість, людський біль, бути милосердним, вміти тішитись радістю іншої людини, розуміти свого ближнього. От і я вчу своїх студентів тішитися радощам і успіхам інших. Важко бути співаком? Говорили так:  Коли була спроба тестування важкості робіт, то професія шахтаря була на першому місці, вокаліста - на другому по важкості. Уяви собі, шахтар під землею виконує важку фізичну роботу, але не менш важку роботу виконує співак. Кажуть іноді: "Ой як легко він співає!" Його легко сприймають, але вокаліст дуже активно і плідно працює, щоб йому легко співалося.

А.Ш. Володимире Дмитровичу! Ви є оперним і камерним співаком, які твори Ви найчастіше виконуєте і яким надаєте перевагу?

В.І. Розумієш Анічка, дуже часто оперні співаки вважають себе лише оперними. Вони, так би мовити, не хочуть втручатись в ту лірику, камерну музику, тому, що це є зовсім інший вид  відтворення і сприйняття музичного матеріалу. Як  на  мене, то я і те і те. Ти от питаєш: Чому я надаю більше перевагу? Я дуже багато займався камерною музикою, виконанням камерних творів. Брав наприклад великі форми: ораторії, кантати, меси, реквієм, STABAT MATER, кантату "Лечу в неволі", кантату "Радуйся Ниво неполитая", "Реквієм  Дж. Верді", реквієм  В-А. Моцарта, потім Мар"яна Кузана "Неофіти", вже нині покійного,  кантату "Хустина" Л. Ревуцького, от такі великі полотна. Мені то дуже подобалось - оркестр, хор, солісти, сама та будова, як то кажуть, картина яка нагадувала б оперу. Фактично ораторія - це майже опера, тільки статична, більш концертного виконання. От дивись, якщо взяти написану оперу "Мойсей" Мирослава Скорика так? Знаємо, що  в драматургії опери лежать колізії, загострені співвідношення людських характерів. Гострота тих взаємин, а тут вони  ніби ідуть і все і де? треба було ввести пару нових дійових осіб, яких не було в Мойсеї Франковому, щоб створити певну колізію тієї, все-таки, драматургії, але по характеру музики вона схиляється до ораторійного  плану. Інша справа, що за рахунок сценографії вона  є як опера. От тому  і, власне, ораторія - статична опера, але яка іде в стоп-кадрі, іде в одному моменті. Я дуже любив солоспіви, романси, романси-солоспіви.

      Ще за моєї молодості переважала російська музика, чудесна і прекрасна музика Чайковського, Рахманінова, Танеєва, Балакірєва, Мусоргського, Метнера і виконувалася музика лише кілька українських композиторів, Лисенка, Надененка. Проте,  коли мінялися часи були мистецькі розкопки в архівах, ми відкрили для себе надзвичайно цікаву вокальну музику, наприклад;  Гушового, Нестора і Остапа Нижанківського, Ярослава Лопатинського, Сидіра Воробкевича, Михайла Вербицького, Віктора Матюка, Ганінчака і цілий ряд інших композиторів, які ніби були в забутті і їх не знали і не виконували. От мені раз спало на думку з Танею Лаголою, вона працювала в нас на кафедрі концертмейстером, (а також була довголітнім концертмейстером сестер Байко, з Дудариком працює), от і пришло на думку нам зробити великий сольний концерт на два відділи, що складався виключно з творів старогалицьких композиторів. Ми приготували більше. І от за чим я дуже шкодую, що ми не зробили запис з того концерту, думалося, що ми це все запишемо, але якось так, нажаль не вийшло. Я заспівав 33  романси, а мене питали: " Де ти все викопав?" Ганінчака, Бажанського, Лаврівського. Є дуже  невідомі навіть прізвища, тому, що вони були в духовній музиці, в хоровій музиці, але потім знаходилися як покійний Олександр Васильович Карпатський, тоді ще був нашим зав. кафедрою. Це була ціла династія Карпатських і жінка і донька Тетяна Карпатська, яка працювала в нас на кафедрі. Він робив переклади з хорових полотен на сольні співи, наприклад дуже гарний романс "Вогні горять" І. Воробкевича, чудесний твір для баритону (я собі зробив для тенора), який зараз ми співали на конкурсі у Ворзелі. Приїхав народний артист з Казахстану і почув як мій студент на конкурсі співав, і каже: "Давай Володю мені цей твір!" Так йому це сподобався. Бачищ, він казах а твір з Галичини, як його зворушило я бачив як слухав він його, а потім і інші твори Лисенка наприклад. Так, що в камерному  репертуарі я кохаюся чому іще? В опері я маю чотири дії чи три правда? Там можна себе впродовж того цілого часу багато показати, не вийшло в першій, вийде в другій, не вийшло в другій, вийде в третій і так далі.   тут є мініатюрка на 50 секунд, 1.5 хвилини, дві хвилини.

А.Ш. Тобто такий собі експромт, якщо можна так сказати?

В.І.   Так, абсолютно вірно. Експромт такий, але коли звучать такі маленькі музичні композиції, треба показати цілий шлях тих переживань і того життя, про які йдеться наприклад: ( професор наспівує романс: "Я помню чудное мгновенье" і далі продовжує розповідь) от  треба передати цілу історію знайомства і того кохання як ти можеш зрозуміти, як можеш віддати ту глибину, впродовж  отих небагатьох секунд, правда? Чи "Сон" С. Рахманінова (знову наспівує уривок з цього романсу і продовжує) от 4 лінії, а скільки глибини і змісту там є, або ще: "В мене був коханий край", М. Лисенко писав, і Лопатинський, багато композиторів  писали, кожен мав свою манеру, але от те глибинне, ті переживання суму, туга за рідним краєм, який тобі приснився, а ти прокидаєшся на чужині і стаєш самотній, одинокий і нікому не потрібний. Зрозуміти, передати в тому короткому проміжку часу, це колосально! От я взагалі є ризиковим хлопом. Що тяжке, що дуже, здавалось би, треба дуже майстерно передати, я старався це зробити. Розумієш, як часом  наші викладачі говорили коли я вчився: "Ліпше би ти поступово, по так званій манній кашці, а потім вже дійти по якихось м"ясних страв".  Знаєш, то так само, як мене вчили плавати. От кинули у воду, а ти ж хочеш жити і мимоволі починаєш руками як той песик хляпати, і ти на поверхні! А рухаючи  руками, ти вже трішки рухаєшся вперед і випливаєш. Так само й тут, ти щось не можеш зрозуміти, але є велике бажання зробити і ти робиш от ті спроби. В творчому зростанні тільки через це все, можливо збороти  всі  перешкоди, які перед тобою є. Якщо ж ти їх переборюєш, ти сам виростаєш в своїх очах і потім можеш показати і людям свої досягнення.

А.Ш. Володимире Дмитровичу, а чи  маєте бажання повторити знову цей концерт  виключно з творів старогалицьких композиторів, адже пройшло майже тридцять років з того часу коли він відбувся. Чи не задумувались Ви над втіленням цієї ідеї?

В.І. Бажання в мене є іще Слава Богу. Проте, реалізація цього концерту займе дуже багато часу. Треба все відновити, по-перше, в пам"яті, а то дуже багато. Ну й то час, щоб підготуватися. Якщо заспівати концерт в двох відділах, а це 20-30 позицій, треба готувати програму цілий рік. Все має пройти через твоє серце, почуття, щоб ти міг жити цим твором.

А.Ш. Але разом з тим, молодому поколінні теж було би цікаво послухати такий  концерт з творів старогалицьких композиторів, адже  це у Львові та  й зрештою по цілій Україні   є  великою  рідкістю і це  викликало  б  надзвичайно  великий резонанс у публіки. Як Ви  ставитесь до того, щоб  в майбутньому  спробувати підготувати такого плану концерт і ознайомити молодь із цими рідковиконуваними творами  в Україні?

В.І. Ну десь  в принципі воно могло би бути, що сама манера виконання, стиль виконання і т.д., трошки воно відрізняється з часом. Наприклад, я прочитав одну таку цікаву річ, про диригента, коли йому 25 років і коли йому 70 років, одну і туж саму симфонію продиригував, можеш собі уявити собі, що різниця у самому звучанні тривала 6-7 хвилин. Більш зріло, більш проникливо, більш повільно. так, що це є дуже цікава справа.

А.Ш. Цікаво. Ну сподіваємось, що може і колись почуємо у Вашому виконанні цей надзвичайно    чудовий і рідкісний концерт.

В.І. Дай Бог. Воно б цікаво було би (професор усміхається).

А.Ш. Ну мені здається не всі твори можна  виконувати  в одному концерті, а наприклад зробити цикл концертів саме з творів старогалицьких композиторів, щоб молодь теж почула та ознайомилась із дійсно рідкісними творами, бо вони також для себе надзвичайно багато можуть почерпнути.

В.І.  Так, так, погоджуюсь. В нас на кафедрі вже понад 30 років працює Мирослава Олександрівна Логойда. Ми їй вдячні за те, що вона зробила  дуже велику, гарну і надзвичайно-кропітку роботу в мистецькому відділі наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Так от, вона там з лупою набирала рукописи, писала олівцем, а вони вицвітають. Людина собі зір зіпсувала, але набрала 4 збірники романсів (50 з чимось романсів): Лопатинського, уявляєш! і вийшли ці збірочки романсів, так само Н.  Нижанківського, Лопатинського, Д. Січинського. От є сподвижники, які витягають ті всі речі з тої давньої глибини, от їх і треба пропагувати.

А.Ш. І  я  теж  власне про  це   кажу.

А.Ш. Скажіть будь-ласка, чи Ви маєте у свому репертуарі твори більш сучасних композиторів наприклад ХХ століття? Кого саме Ви виконували?

В.І. А. Кос-Анатольського, М. Скорика, В. Косенка, Я. Степового, Ю. Мейтуса. П. Надененка, а вже  ближче до ХХІ століття, не приходилось виконувати.

А. Ш. Декілька слів про святкування Вашого Ювілею, який Ви нещодавно відзначили. Хотілось  би дізнатись більш детально про фестиваль, котрий нещодавно розпочався і проходить в найпрестижніших музичних залах Львівщини. Наскільки я знаю він складається з циклу дуже цікавих концертів. Розкажіть будь-ласка?

В.І. Цей фестиваль зробили  (мої діти) так я називаю  своїх учнів це  - студенти мого класу на чолі із концертмейстером Яринкою Рак. ну і всі мої студенти і аспіранти, от вони поза моєю увагоюі усвідомленністю про це все, вони мені це все влаштували. Я деь був відлучений на якийсь час. Приїзжаю, і бачу таку гарндіозну афішу із моїм портретом. Ну і там цілий ряд концертів, а їх 10. Вирішили зробити ювілейний фестиваль з десяти концертів, але що мені є приємним, цінним і вартісним. Це не те, що мій ювілей, я вважаю, що це не стільки мій ювілей, як це - радість отх моїх студентів, які вже можуть показати свої певні здобутки. А чому радість. тому, що концерти побудовані на різних тематиках. на різній літературі показано. Знаєш, якось так зробили ніби з символічного, з чого мистецтво починається (з народних глибин, от тих фольклорних пластів народних, почали з української народної пісні, потім вона ніби трансформується в український романс, український солоспів, далі поєднання українського чисто-національного зі світовою стариною, тому, що саме національне в контексті, так би сказати всесвітню класику різних відгалужень, які вони дають змогу національному ніби музиканту чи співаку реалізувати себе можеш виконати. Ти є приаустімо український виконавець, прекрасно виконуєш  німецьку, російську, італійську, французьку музику, тоді тебе можна назвати - національним митцем.

А.Ш. Володимире Дмитровичу! Чи можете Ви виділити когось з яскравих студентів котрі вчились і  раніше вчаться  тепер?

В.І. Я тобі скажу одне. Вмайже всі вони є по своєму талановиті і яскраві. Є і Лауреати Міжнародних і Всеукраїнських конкурсів, є солістами, що співають в різних оперних театрах світу і дуже тішуся тим. І головне, щоб вони і не зраджували своєиу мистецтву, голосу. Мистецтво має бути в них постійно, бо голос є дуже ревнива субстанція. Це страшна трагедія.

А.Ш. Чи часто буває так, що Ви співаєте разом із своїми учнями?

В.І. В нашій національній опері четверо. Люба. Качала, "Мойсей", "Паяци", "Украдене щастя",  Петро Радейко, він теж там співає, Юрко Шевчук.

А.Ш. А на камерних концертах?

В.І. Ну от був присячений концерт покійному  М. Колессі в Органному залі. Приїхав внук Модеста Менцинського, а він був  племінником М. Колесси, і ми цілим класом співали в Органному залі. Приємним було те, що я серед них і відчуваю себе студентом старшого курсу, настільки вони мене надихали своєю енергетикою. Це є дуже корисним і відповідальним.

А.Ш. Буль-ласка, декілька слів про проект "Молоді Композитори України". Важливість існування цього проекту. Ваша лумка.

В.І. Молодчинка, що Ти заторкнула це питання! Чим він корисний? Він корисний тим, що це виявлення тієї творчої молоді, от та співдружність, налагодження творчих контактів і зв"язків, дуже мені сподобалися. ті виконавці, що приїхали з Москви. Цей вияв студентки мого приятеля - О. Жулітової, це є справжня знахідка! Співак-Артист, чи Артист-Співак. Захопило те, що наскільки вона глибинно передала той зміст творів, які вона виконувала. Це було просто надзвичайним явищем.

А.Ш. Так, я теж спостерігала за публікою і побачила, що всі були просто шоковані, як вона змогла передати той зміст творів.

В.І.  Та це було просто колосально!!, а враження було просто неймовірне. І я би хотів побажати, щоби той проект як він почався, щоб дістав  він крила. І я певний, що він почався у Львові і буде мати продовження демарш і по всій Україні і не тільки.

А.Ш. Щиро дякую за побажання.  Ми  організатори будемо багато над цим працювати.  Вже в лютому  пройшов у Харкові  вперше подібний фестиваль.

В.І. Тому він необхідний і дуже потрібний.

А.Ш. І на останок хотілось би Вам запропонувати взяти участь  у нашому проекті студентам Вашого класу. Цікаво було, щоб студенти заспівали твори наймолодшої генерації молодих композиторів, адже таке практикується у Львові вперше. Чи Ви зі мною згідні?

В.І.  Прекрасна ідея Анічка!!Давай твори молодих композиторів і будемо плідно працювати і готуватись до наступних концертів. Ідея просто блискуча! Дуже цікаво виконати щось нове, свіже!

А.Ш. Отож, будемо співпрацювати плідно і хочеться Вам подякувати за таке цікаве і насичене інтерв"ю, а також побажати Вам Многая Літа, Здоров"я, Втілення всіляких творчих задумів і звісно ж вдячних і талановитих студентів, якими Володимир Дмитрович буде пишатись.

В.І.Обов"язково. Дякую.

  Інтерв"ю було взяте Анною  Школьніковою, композитором, музикознавцем.Львів, квітень - 2010 рік.