Кульбабка на асфальтi

За селом був великий зелений луг.  Кожної весни на ньому з’являлися сотні, а може, й тисячі  жовтеньких голівок-кульбабок.
 
Луг радів зустрічі з ними. Він взагалі радів всім: і кульбабкам, іншим квітам, які росли на ньому і чудово виглядали на смарагдовій травичці.

Дощик їх умивав,  вітерець дбайливо розчісував, а сонечко надавало краси.
Все було чудово!

Коли кульбабки відцвіли, замість жовтої квіточки почали з’являтися круглі, майже прозорі кульки з маленьких  парашутиків з насінинкою на кожному.

Одного разу подув сильний вітерець і парашутики почали розлітатись у різні боки. А один з них вітер підняв так високо, що стало видно не тільки луг, а й цілий світ навколо. Це було цікаво, але трішечки страшнувато. Що буде далі?

А далі вітер поніс насіннячко далеко від лугу, аж до міста.

Тут було зовсім на схоже на рідний луг. Вітер почав вщухати, і насінинка  на парашутику повільно опускалася до долу. Там вона побачила дуже маленький лужок з квітами – в місті його називають клумбою.

           -  У якому чудовому товаристві гарних квітів я буду рости, - подумала насінинка. Там були Троянда та Гладіолус. А десь збоку притулились квіти Незабудки.
Тільки-но парашутик почав опускатись на клумбу, Троянда в Гладіолус зашелестіли листям і обурено промовили:

-   Ще чого захотіла! Щоб якась сільська кульбабка росла біля нас! Яка зухвалість!
Троянда показала свої колючки, а Гладіолус так сильно захитався, що штовхнув Кульбабку на асфальт.  Навіть беззахисна Незабудка підтримала їх.

Якщо чесно, то їй було шкода Кульбабку.  Колись Незабудка жила  біля річки.  То був чудовий час!  А зараз вона змушена була підкорятись Троянді і існувати на маленькому клаптику землі, куди навіть Сонечко нечасто могло завітати.

Коли Кульбабка раптово опинилася на гарячому асфальті,То для неї все це стало дуже несподіваним.

- Ось там і рости, - сказала Незабудка, щоб догодити Троянді.
Кульбабці згадалося свіже повітря над весняним лугом. Як це зараз було далеко! Навколо тільки асфальт.

- Ні, я не здамся!  Я знайду хоч якусь шпаринку, щоб сховатися від спеки.

Маленький вітерець тихенько ганяв її по асфальту. І раптом ... наче на рідному лузі вона відчула запах землі. Кульбабка щосили вхопилася за край асфальту біля  крихітної шпаринки, щоб її  не знесло вітром, і щоб вона змогла деякий час протриматися, поки не вщухне вітер. І це були ще  не всі випробування. Треба було дочекатися хоч невеличкого дощику, щоб вхопитися корінцем за землю у цій щілинці.

Дивлячись на все це, навіть твердий асфальт почав потроху відступати, коли з’явився на світ маленький паросток Кульбабки.

Таке явище дуже здивувало  і квіти и непохитний асфальт. Вранці кожен, хто проходив біля Кульбабки, здивовано зупинявся: такого вони ще не бачили.  Це було диво: посеред  сірого асфальту зеленіло розкішне листя Кульбабки, а її сяюча голівка залюбки ловила промені сонця.

Навіть Троянда з Гладіолусом з повагою дивились на це чудо. А очі Незабудки стали зовсім яскравими.  Вона сміливіше потяглася до сонця, і вже не боялася колючок Троянди.
Кульбабка посміхнулася  всім їм. Вона знала, що як тільки у неї з’являться маленькі парашутики, вона знову побачить рідний луг.