Теплота спод вань

Моя улюблена птаха-ластівка... Ласкаво плеще у долоні немовля в колисочці. Я так хотіла наблизитись до нього, але згадала, що запізнююсь до Олеся.
Всю ніч я десь блукала думками, думала про ті милі очі немовляти. Мене охопив страх, що я вже ніколи його не побачу. Я б його поцілувала, приголубила, приласкала. Чиє воно..?
Чую, під вікном хтось кричить. Спочатку я перелякалась, але потім весело підстрибнула, я зрозуміла, що то був крик того немовляти. Я кинулась на вулицю, і побачила його. Мале, сопливе, ще зовсім нічого не знаючи про цей жорстокий світ, хлопча лежало беззахисно в колисці. Ой, леле, яке ж воно миле! Тут воно почало до мене усміхатись, я ще ніколи не відчувала такого тепла, звідки в мені стільки любові взялося? Захотілось взлетіти птахою в голубеє небо і защебетати свою мелодійну пісню про любов на весь світ! Тут підійшла його мати. З її ж першого погляду, було видно наскільки вона обожнювала свою дитину. У кожному її поцілункові, слові, я відчувала енергію, енергію, яку вона віддавала своєму немовляті.
Плачучи, я поверталась додому. Неможливо було передати гіркоту своїх страждань. Горобиною лелися сльози, які я вже не намагалася придушувати в собі. Пройде,- подумала я про себе...Пройде.
Зранку, пепехопивши що-небудь з вчорашньої їжі, я побігла на двір. Знову вони, знову стоїть мати з дитиною. Я усміхнулась собі. Сонячні промінці заграли в мене на посмішці. Мені стало цікаво, хто ті люди. Жінка мене помітила і помахала мені своєю тендітною рукою. Я підійшла до неї, і залишилась з малим, поки та сходить по хліб. Тут я почула слово: "мама". Мені стисло в грудях, і я відчула теплу росу на своїх щоках. Це були сльози. Я тихесенько собі промовила:
-Ти щасливий, в тебе вона є...
На мить мені хотілось взлетіти птахою...ластівкою, їх я більш за все люблю.