Дом на песке. Перевод книги Н. Николаевой. Глава 6

Будинок на піску. 6
Надя Николаева
.
    Маленькою срібною ложечкою любов кормила душу дитини. Душа дивилася на  любов безневинним поглядом. Потім запитала: «Чому ти годуєш мене, адже ти не зобов'язана?» «Тому, що люблю" - відповіла любов. «За що ти любиш мене?» - зачудувалася душа. «Так тебе й любити немає за що» - відповіла любов. « Просто їж і пам*ятай, що люблять не за твої заслуги або ще за щось. Люблять – тому, що вміють любити. Можуть любити, це даність». Любов зачерпнула із незрозумілого простору ложечку самої себе, любові, і знову узялася годувати душу. Любов дуже хотіла, щоб той, у кому живе ця душа, зрозумів, що це не він такий гарний і здатний викликати любов до себе. Це любов до нього прийшла тому, що вона любов. І годує, годує. І дивиться жалісливо на тих, кого вважає гідними її відвідування. І чекає, і сподівається, і хоче вірити, що улюблений зрозуміє її. І не стане вважати, що він посмів її завоювати. Буде пам'ятати, і відчувати, як його люблять. Буде вдячний любові за все, що вона робить. І не стане пишатися собою. Не буде приписувати собі неіснуючі заслуги. Не виростить у душі гордість і не стане принижувати любов.  Як цей старий, що поруч, який вже об'ївся й більше не здатний переварювати. Він дивиться ревниво і з жалем, хапає жадібно краплі, що розхлюпуються  навколо  срібної ложечки. Старий досить довго одержував любов, але не зрозумів нічого й харчував нею свою гордість. Вона росла, росла, виросла, зайняла весь простір і почала лякати, злословити й усіляко пригноблювати любов. А потім відмовилася від неї, зрадила й залишилася з тими, хто об'ївся. Любов не образилася, зовсім навпаки. Її веселив голод старого. Вона дивилася на все, що відбувається, як у кіно.


    ***
    

    Женя Желеховсьий зрадів. Хоча він уже купив квиток на інший сеанс, але з радістю вирішив змінити сценарій свого життя.


- Давайте, тільки з умовою, що ви теж ідете в кіно, і я оплачу обидва квитки. Загалом, я вас запрошую.


    Дівчина нервово посміхнулася, але погодилася.

- Сеанс уже починається, йдемо.


    Женя уважно придивився до нещасного вигляду обличчя  дівчини й вирішив, що спробує зробити її щасливою. Прийняти рішення іноді буває дуже легко. Особливо, якщо ти молодий, впевнений у собі, здоровий, соціально стабільний. У тебе є улюблена, добре оплачувана робота. Гідне житло. Відсутність у паспорті записів про сім'ю й дітей. Друзі, які тебе поважають. Приємна зовнішність. Женя був темноволосий, кароокий. Пишався своїм спортивним, мускулистим тілом. А також досить високим зростом. Від усієї його особи плинуло море чарівності й бажання подобатися. Гідними якостями Жені можна вважати вміння підтримувати розмову і мотивовану мудрість. Батьки Жені були пенсіонерами, жили в іншому місті. Не набридали й не вимагали уваги, та ще й норовили при всякому зручному випадку надавати всіляку підтримку. До всього цього набору, у Жені була власна квартира в затишному будинку і новенький  автомобіль. Друзі намагалися познайомити  Женю з подругами своїх дружин, які знали про надбання завидного нареченого. Але саме ця обставина бентежила Женю. Він хотів, щоб інтерес викликала його особистість, його внутрішній мир, він сам. А інше…Блага сьогодні є, а завтра їх може не стати. Женя хотів поруч із собою мати надійну людину. Основу. Жінку. Сім'ю. Дітей. І щоб у жінки на першому місці було подібне бажання. Жити в сім'ї й для сім'ї.


     З такими схованими, таємними бажаннями він дивився мигцем на екран, але, в основному, нишком на Ларису.Здавалося, сюжет захопив її. Вона розслабилася, у якийсь момент змахнула з вій зрадницькі сльози. Потім стало зрозуміло, що дівчина почала стежити за сюжетом фільму, намагаючись зрозуміти, у чому його сенс. Адже початок фільму вона пропустила, намагаючись побороти свої внутрішні почуття. У той час у її свідомості відбувалася війна з невидимим співрозмовником, потім боротьба із собою. Потім на обличчі дівчини відбилася утома. Потім, здавалося, дівчина прийняла важливе рішення, від якого сплакнула, заспокоїлася й почала вникати в перегляд фільму. Він виявився нікчемним, примітивним, із, як завжди, розтягнутим початком і зім'ятим кінцем. Після сеансу вони вийшли з кінотеатру на вулицю імені Гетьмана. Лариса запропонувала:
 

- Може, каву? Якщо хочете, зайдемо до мене, я живу неподалік.


    Женя погодився з радістю. Незабаром вони пили каву на затишному балконі. Квартиру Женя не встиг роздивитись. І не міг судити про те, чи присутні  в ній якісь атрибути, що видають наявність хазяїна. Нічого такого на перший погляд не впадало в око. Ні чоловічого верхнього одягу на вішалці у передпокої, ні взуття або чоловічих кімнатних тапців. Але просто в повітрі носився аромат чоловіка. Можливо, Женя помилявся. Можливо, це його особистий аромат. Можливо, і не помилявся, але йому було однаково. Жені сподобалася ця дівчина, і він захотів завоювати її світ. Поки Лариса готувала каву, Женя слухав легку музику. Коли Лариса накривала столик на балконі, почувся дзвінок у передпокої.


- У вас гості, Лариса?


    Дівчина нічого не відповіла. Пройшла у передпокій до вхідних  дверей, завбачливо прикривши балконні двері. Але зрадницький протяг відчинив двері й до Женіного слуху донісся голос чоловічого аромату:
 

-Чому, все ж було так добре?


І відповідь Лариси:


 - Для тебе добре, а для мене ні. І обручку я тобі не поверну. Просто зняла. Набридло. Яку роль ти мені відвів? Хіба ти не розумієш, що я все бачу? Не пошкодую, не сподівайся. Як би тобі не пошкодувати. У гуртожитку й живи, де ж ще? Причому тут наші щасливі дні?
Чутно було, як Лариса захлопнула вхідні двері. Женя вирішив обійтися без недоречних запитань. Це вона сама захлопнула двері у своє минуле. Це її рішення. Лариса допила свою каву і з упевненою посмішкою, і з виразом очей зневіреного парашутиста, який забув де кільце для розкриття парашута, або безногого й безрукого нещасного, кинутого на краю прірви, запропонувала:
 

-Підемо в спальню, відпочинемо.