Що таке щастя?

Ви коли-небудь бачили щасливу людину? Опишіть її будь ласка.

Мабуть, це якась малявочка з закоханими очима, яка захоплено дивиться на «дорослого» старшокласника-бовдура, який щось там не прости замутіть з нею. І вона щаслива, бо ця особь чоловічої статі ще й посміла їй подать якісь жалкі знаки уваги…

Або інший варіант. Доросла жінка. У неї є все. Шлюб з товстим підстаркуватим чоловіком у якого в кишені товстий шкіряний гаманець, який аж лопається від брудних бумажек, які у прямому сенсі брудні і своїм видом портять усе навколишнє: хоча б від своєї кількості у дорогущіх бутіках до, навіть, дівочої цноти… Так, гроші – це величезна брудна нєотмиваєма пляма на такому ж брудному та прищавому обличчі нашого суспільства… Але не про це. Так от. Окрім шлюбу у неї наглі вилупаті діточки, яким вона окрім грошей нічьо не зобов’язана, молодий коханець-альфонс, якому, до речі, окрім грошей теж нічьо не потрібно, та хатня робітниця, яка, на відміну від тих, не тільки повинна тяжко відпрацьовувати свої гроші, але й спостерігати, як, наприклад, той самий коханець відпрацьовує свої гроші (тільки тс-с-с…, я вам цього не казала)….

І це ви називаєте щастям?

Ок`ей. А якщо цей кавалєр так само захопиться іншою малоліткою, а у чоловіка зникне бабло? Як ви гадаєте, які будуть відчуття у тих бідолашних? У малої складеться складна суїцидальна ситуація. Та, яка старіше та нагліше, просто зіп`ється.

Ось тобі усе щастя. А як же те фантастичне шалене відчуття легкості і насолоди, яке оспівується у сьогоденних рекламах? А нема, миші з`їли! І ніколи не буде, бо дівчинку у дитинстві так і не віддали на якийсь зарядний гурток танців, а тітка так і не навчилась малювати. Вони звикли віддавати свої почуття та емоції на з`їдання егоїстичному суспільству, якому пофіг на їхніх володарів. Вони тільки і навчились отримувати фізичне задоволення. А як тіло постаріє? Або клімакс? Що робити?

А спробували вони б раніше побігати по калюжам в перемішку з машинним маслом і помилуватися цими чудернацькими різнобарвними колами, помалювати якісь закарлючки на пом`ятому, як зі сраки, листочку в клітинку, якось тіпа потанцювати перед дзеркалом, та навіть просто подихати свіжим повітрям, а не офісним або під`їздним, як то буває. Усе було б інакше. Вони відчули би себе незалежними від всього: починаючи від великих цицьок нової подружки кавалера та закінчуючи своїм вже не молодим віком. Школярці було б абсолютно похєр на те, що той ви****ок не дзвонить, а тітці на збочені сексуальні заморочки альфонса, які вона зробити вже фізично не в змозі. Тоді вони були б абсолютно щасливі. Вони, насамперед, відчували б себе, свої бажання. А не бажання інших.

Змога робити щось заради себе, бути трохи егоїстами та плювати на відгуки оточуючих – чи не це, насправді, щастя?