Казка про те, як тварюки гетьмана обирали

               Жили собі у звичайнісінькому українському лісочку різні звірятка: ну, там, зайчики, тхорики, кротики, крокодили, бегемоти, обізяни, кашалоти і зелений попугай. А також інші тварюки з правом виборчого голосу. І ось надумали вони демократично обрати гетьмана, щоб, значить, гідно представляв звірячу громаду у міжлісній спільноті на галявині, розділяв та властвував. Стали висувати кандидатів. Першим, ясен перець, висунули ведмедя, бо його хрін куди засунеш, а ще він спить багато, тому нікому заважати не буде.
                -  Так він же ж бухає! – заперечує конкурент - неп’юща лисиця.   
                - А хто не п’є? – мудро пита сам кандидат.
                - Я, - зізнається лисиця. 
                - Ну й дура, - під бурні, продолжитєльні аплодисменти справедливо підміча ведмідь і, будучи плоть від плоті народу, бере голосів до фіга.
                Лисицю ж дружно прокатили, бо хоч і красива, сучка, та брехливіша за сивого мерина. „Я, - волала під кожним деревом, - найчесніша, найпорядніша, найдостойніша та ще й найбідніша з вас усіх... дураки! А всі нори, що у мене, і норки, що на мені – то орендоване, то мені добрі звірі дали... за спасібо”.    
                От її „за спасібо” і послали під три чорти.    
                Вовки самовисунулись – зібрали підписи своєї стаї, мертвих душ (тобто з’їдених ними баранів) і ломанулись наче на Берлін.
                - Хочемо нашого, сірого! – кричать.
                - Так ви ж нелюді, зайцежери, - скавчать зайці. 
                - Ви ж живете по понятіям, - обурюється переляканий лісний народ.
                - А шо вам ще нада? Зате в лісі буде порядок! – логічно роз’яснили свою політичну платформу сірі, після чого виборці, замислившись, поховались по норах. Поглибже.   
                Голосувати за вовків ніхто не пішов, тому вони, впалнє по понятіям, залучивши все ті ж безгрішні баранячі душі, проголосували за себе самі. І без всяких вам хвальсифікацій взяли теж до фіга та ще й плюс один баранячий голос.
                Якісь шпигуни та засланці з гнилої інтелігенції спробували пропхнути кучеряве левеня.
                - Може, це...  Може, ризикнемо? – бекають. – Воно ж з цих... ну, тіпа цар звєрєй, у світі поважають. До того ж культурна тварюка, в цирку навчався, команди зна.
                Тут вже вся громада обурилась. 
                - Шо!? – ревуть. – Оце пейсате буде нашим царем? Як, ви кажете, його звуть – Лев? Та він такий же Лев, як ми всі – Анастасія Волочкова, Лейба він пархатий! Нехай десь в Палестині царює, а нам взагалі ніяких царів не нада, ми вже до паханів звикли.   
                Надавали бідному левеняті стусанів і зняли з виборів за розжиганіє міжнаціональної розні.    
                Звідкись зверху – мабуть, з півночі - спустили дивну потвору. На парашуті.  Наші звірі йому:
                - Ти хто?
                - Я, - каже, - слон. Я, - каже, - провладний кандидат Росії, а Росія, як відомо – родіна слонів. Тому голосуйте за мене, і буде вам зашибісь.   
                - Та нас і так зашибають  - хоч би всіх не перешибли! – не ведуться розумні наші.
                - То ви не пойняли, - об’ясня терпеливий слоник. – Он бачите у мене замість носа трубу? Проголосуйте за мене – і через неї вам лине манна небесна. Бо у нас на родіні вона вже все залила - дівати нікуди.   
                Отут наші ховрашки з байбаками ледь не дрогнули, як уявили, що ж за халява відкривається! Ні тебе посівної, ні уборочної, ні запасів на зиму – тільки лежи, сопи собі в дві дирочкі та жри до несхочу. А шо слон, розважаючись чи недоглянувши, коли-інколи когось затопче, так то, як кажуть у нас в Росії, ліс рублять – щепки летять. 
                Ні, поки що у них в Росії. Слава Дарвіну, в процесі еволюції знайшлись в нашому лісі, десь на заході, і пильні звірьки – в смислі, дуже бдітєльні.   
                - Шо, москалику, - по-доброму питають того щедрого слоника ті  файні скунси, - тобі для нашого братнього лісу і хобота не жалко?
                - Нє-є, - каже цей йолоп. 
                - А ну знімай!   
                - Чаво? 
                - Кажемо, знімай протівогаза!
                Він зняв, і всі побачили, що ніякий то не слон, а звичайний салага – бритий гусь, тобто рядовий армії братнього сєвєрного лісу.   
                Ну, забрали у нього того хобота для транзиту шишок і  виперли обратно на родіну – нехай вони там самі свою манну жруть, прямо зі скважини. А гетьманом обрали кабана – він великий і солідний як ведмідь, любить випити  та побитися, як люб`а пересічна скотина, всяких дурних книжок не чита, бо кому вони в лісі потрібні, а головне, живе по понятіям, але вовків не боїться. А значить, буде порядок у лісі!