Курличуть журавлi

 
               
Курличуть журавлi над Україною.
Летять iз вирiю на батькiвськi хати.
На тi поля, з журбою тополиною,
Де ми колись ходили, я i ти.

Де бiгали весняними свiтанками,
Збирали ягоди i пасли череду.
Смiялися над сторожем з берданкою,
Як рвали яблука в колгоспному саду.

Що сталося тепер з моєю школою!?
Чомусь поменшала i в землю проросла.
Одною нас вона єднала долею,
Коли ще перша вчителька жила.

Слiпа любов не завжди має рацiю, -
Хай скаже серце: та, а чи не та?...
Колола руки капосна акацiя,
А поцiлунки гоїли вуста.

Який для нас розцвiв у лiсi пролiсок!
Як тьохкали прекрасно солов`ї!
Та прилетiв нежданий подих осенi
I заманив у степовi краї…

Шумлять вiтри, лiта несуть вiтрилами…
У нас дорослi дочки i сини.
Та часто сниться, що змахну я крилами –
I поверну дорогу до весни!

Менi ти був вiдрадою i втiхою,
Той край, що є перлиною Творця.
Упала на тебе космiчна вiхола
I розметала долi i серця…

Моє Полiсся, скривджене i зраджене!
Пiд зелен гаєм – пусткою хати,
Мiж тихих плес висять мости iз райдуги, -
Та нiкому ступать на тi мости…

За журавлями швидко й ми полинемо
У iнший свiт, якщо вiн десь там є.
Та залишаєм серце з Україною,
I ту любов, що всiм так не стає…

Курличуть журавлi над батькiвщиною,
Де ми колись прийшли у бiлий свiт.
Гiрчать вiтри медами i полинами…
Летить з акацiй тихо бiлий цвiт…