Ангедония. История одной здоровой женщины

Тількі запитайте.

- Запитайте мене, чи шкодую я про щось - видихаю дим, повільно моє обличчя ховається за стовбуром брудно - білої тіні, грає у схованки, азартно визирає знов. - Запитайте, чи хочу я повернутись у часі та змінити якусь дрібничку, яка потягне за собою зовсім інші події, як мати тягне вередливу дитину до дітсадка,вперше залишаючи її на цілий день.
Мені летіти нікуди - я у кінці свого шляху. З цього кінця можно лише спокійно дивитись у гору, та мов на екрані бачити найкращу підбірку подій. Хаотичних подій, у світі де хаосу просто не вистає місця, не існує. Не існує цього екрану. Тількі стерильно - біла стеля.
- Не соромтесь, питайте. Запитайте чи кохала я когось насправді, чи кохала хоч одного з тих, хто зараз перетворюється на тисячі бридких кусків, чия плоть гниє у землі, щоб по весні прорости першими квітами. Це як перший секс - щось незрозуміле. Ось так я бачу свій перший розквіт якимсь георгіном...
- Ваш вік та повне ім"я. Кажи, мала, бо гірше буде.
- Дядя поліціант, не нервуй - тихо тягну я та забичковую цигарку - Не поспішай, я розповім тобі щось цікаве.
- Ти дістала. Кажи бо я...
Його очі зараз схожі на два маленьких люстерка. Я бачу себе на цій вологій поверхні.