Прометро

Зустріч із сонцем

20 хвилин під землею. Ані краплі старого доброго світла. Усюди каміння, залізо, пласимасса. Руки в кишенях, голова в капюшоні, сам у роздумах, а навколо юрби людей. Тіло тягне донизу вага речей, а душу – кількість проблем. Цікаво, що там зараз: дощ, сонце, сніг?..
Чотири, три, два, один…один…один…
Мимоволі примружується праве око, воно перше зрозуміло, що там сонце. За ним сховалося за вію інше. І, як по команді, вони широко розплющивщись одночасно вп’ялися поглядом у вікно.
Ні снігу, ні дощу…Вода, земля, дерева…і будинки! Місто – що тут казати?..Кожен знає, як виглядають міста. А хто їх бачив під час зустрічі з сонцем? – Я.

---

Оточення купи

Кілька метрів під нахилом. За цей час спалахують сотні проблисків уваги, цікавості, симпатії та навіть любові. Повз тебе пропливають вниз чи вгору десятки історій та подій… а ти не помічаєш. 
По суті, ти всього на всього стоїш у черзі, он за тою жінкою, он перед тим чоловіком, поряд з цією дівчиною… А хто вона?  Вона слухає свою мелодію, читає свою книгу, думає свої думки, але стоїть тут, поряд з тобою. З’являється відчуття, що все це не просто так, що всі ці люди якось пов’язані між собою, бо знаходяться так поруч, так близько, так разом…і через це ти схоплюєшся з місця, воліючи скоріше дітсатися нерухомої частини метражу. Там ти зможеш сам задавати швидкість і напрям свого руху, а віддтак знаходитися на такій відстані від усіх, на якій тобі комфортно, щоб ти не ліз у «своє» людей і вони тебе ніяк не стосувались…
Думаєш, ну хто захоче залишитись там, забарьерованим жменею незнайомців і незнайомок? Хто буде терплячи стояти в оточенні купи, захоплюючись її кількістю? - Я.