Кв тка душа

  Він прокинувся ранком понеділка. За вікном ішов дощ.
  Як важко встати з ліжка й опанувати свої думки.
      - Треба зібратися! Прийняти душ.
  Знав би хтось, про що він думав. Дощ тільки навіював смуток втраченого кохання.
      - Сьогодні сеанс у психолога. Я зможу, я впораюся. Мені стане краще.
  Він допив свою каву, сів у машину і поїхав назустріч полегшенню.
      - Добридень. Док, я вирішив усе вам розповісти.
      - Так, будь ласка. Сідайте і можете починати.
      - Почалося все того літа. Вона поверталася з крамниці. Йшов дощ і на дорогах було слизько. Раптом із-за рогу вибігла мала дитина. Мері повернула ліворуч, не впоралася з керуванням і, наче пташка, загубила своє життя.
      - В чому саме полягає ваша проблема?
      - Мені здається, вона не пішла, а й досі живе в нашій квартирі.
      - Чому ви так думаєте?
      - Ввечері, коли я повертаюся додому, на нашому ліжку постійно з’являється червона троянда. Таку саму, перев’язану синьою стрічкою, я подарував Мері на наше перше побачення. Це не може бути лише моя уява!
      - Ви хотіли почути мою пораду? Так от, рекомендую вам залишитися у лікарні. Ми виділимо вам окрему палату. Ви будете у безпеці.
      - Добре, я сьогодні приїду, тільки речі візьму.
  Це була найбільша його помилка. Найбільша зрада. Він хотів відмовитись від Мері.
  Через місяць його знайшли мертвим у своїй палаті, вбитим тією самою трояндою прямісінько в серце. Поряд лежала записка: «Я не помилився! Вона була поряд. Я зрадив її. Я відчуваю, що буду покаран…
  P.S. Збережіть троянду. 
  Квітка жива й досі, а душі зрадників блукають у безодні…