Це було не зi мною

Це було не зі мною.
Це не сон і не спогад.
Я не зможу ніколи
Пояснити ці речі.

Це не спроба до втечі –
Був здивований вечір,
Туга впала на плечі,
Мене викинув з хати
Без вибагливих речень
День страждань.

І втоптав мене в глину,
Втиснув тінню в бруківку,
Утопив у багнюці…
Я сама вже не знаю,
Чи мене ґвалтували,
Чи сама віддавалась
Я у розпачі силі,
Що повисла над суттю,
Над душею, над сонцем,
Що іскрилось на споді…

Честь і гідність, і віра
Розповзлися, мов шкіра
Від кислотного щему –
Я зосталась порожня,
Ніби кулька. Не знаю
Як живу? Звідки сили?
Просто ангел за руку
Веде мене полем
З концентрованим болем
Під серцем,
У розпуці й зневірі…

А назустріч – не звірі,
А у людській подобі
Чорні власники пекла,
Сірі заздрісні тіні,
Що у ложці готові
Утопити за те лиш,
Що правду говориш,
Що прагнеш до щастя,
Що знаєш, що хочеш
Від дня і від миті,
Що хочеш змінити
Себе в цьому світі,
Щоб світ цей змінити,
Що ти просто хочеш…

Це життя за межею.
Це душа під іржею.
Це не сон і не спогад.

Це було не зі мною.