вiршi про рiзну любов

1."Не важливо, хто кого покинув"

«Не важливо, хто кого покинув»,  –
може сказати лише той, хто сам покинув.
А той,
котрого було покинуто,
так ніколи сказати не може,
бо це він залишається розгрібати брудні підгузки,
прати білизну,
склеювати понівечені речі,
поливати кімнатні рослини,
про які раніше ніхто навіть не згадував,
розносити по кутках мотлох
та несподівано знаходити там речові докази минулих відносин,
пити наодинці вино,
копирсатися,
копирсатися у підвалинах  пам'яті,
відшукуючи місця скоєних помилок
та телефонувати всім,
чиї номери ще не викреслені з нотатника,
переповідаючи про свій новий статус,
з проханням допомогти відшукати нормального психолога
або зустрітися  – так, просто так,
бо давно не бачились.

Маю надію, що цей фрагмент дещо схожий на тексти раннього Жадана.
Передивіться його ще раз, будь ласка.
Якщо ви сприймаєте посилання на Жадана як моє особисте звернення,
то запевняю, то є лише чергова частина тексту, як, до речі, і ця.





                2. "як гіпєаструм сили вистигає"

                Кохання розжарітися встигає
                усередині,
                як гіпєаструм сили вистигає
                у цибулині – 

                бо з холодом скуйовдяться веселі,
                осінні квіти,
                його ж завжди заносять до оселі,
                щоб обігріти.

                Леліють палко, збуджують пестливо
                на підвіконні,
                щоб захитались стрімко та хітливо
                листки в бутоні.

                На склі морозних, білих, наче крейда,
                пертурбацій,
                я бачу посмішку всезнайко–фрейда
                з асоціацій,

                Але ж які воні палкі, бажані
                квітки зимові –
                тому так тішусь я з твого кохання,
                з твоєй любові.









       3 Моему мужу


Влюбленность, как простуда или насморк —
«на две недели выбила из ритма».
Любовь же  раздирает просто насмерть,
спасают или бегство, или рифмы.

Любить – это хронически болеть
и знать, что исцелиться не возможно,
но состоянья этого хотеть
все время — внутривенно и подкожно.

Мне сладко повезло: ты — мой «герой»,
полубогов так греки называли,
но «прометей», «персей» и «антиной» —
мне хватит этих образов едва ли.

Ты мой главнокомандующий «жуков» —
стратег моих улыбок и поклонов,
бесстрашный, легендарный «карацупа»,
закрывший мою душу для шпионов,

и легкокрылый «леваневский» в поднебесье
с десятком красных звезд на фюзеляже,
«амосов», излечивший сердце песней,
но главное — «стаханов» моих ляжек.

я знаю,  что свой бред никак не скрою,
что нахожусь на пике рецидива...
А есть еще литературные герои:
и ты — мой «чацкий», мой «печорин» дивный.










4. "постеміграційні коливання"

і, випроставшись із обіймів сна,
прокинутися у твоїх обіймах
не набридає, як землі весна,
немає перемог в приватних війнах,
строкатий літній ранок настає,
барвисті щогилі вчинили гамір,
перепочинок перманентний є,
ми мали б задекларувати намір,

до спільників у список занести
ранкову прохолоду й квіти липи
і виправити напрямок мети,
як в віршах млосну риму липа-липень,
я далі сплю, пірнаючи у сон,
якого додивлятися не хочу,
бо, потрапляючи у той самий полон,
я марю уві сні заплющить очі,

і бачу, як в підвалинах сирих
розквітла пліснява останніх крихіт
бажання, що зробило з нас сиріт,
налякана, що не знаходжу вихід,
замість дверей — мурований бетон,
страх самоти пронизує до нирок,
інкримінують правду й моветон,
мені читають нескінченний вирок
за спробу зради десь, колись, когось,
але у сні мої всміхнулись губи,
бо в пам'яті ніщо не збереглось,
 
прокинься, добрий ранок, любий,
виходь-но на терасу, поспішай,
там сонячний тебе чекає ранок,
зелений з молоком парує чай
і радість пустотливих забаганок,
приємно так посидіти без слів,
гортаючи нових газет сторінки,
а добре те, що я не пам'ятаю снів,

в садку є квітки забуття — барвінки




               



                5. "в досягнненні утилітарної мети"

                в досягненні утилітарної мети
                мобілка дуже спрощує завдання,
                де зараз ти, моя любов, де зараз ти?
                найрозповсюдженіше запитання,
                бо я  до тебе поспішаю, проста річ,
                пройшовши браму, йду тобі назустріч
                і дивним чином не знаходжу протиріч,
                щоб все життя з тобой шукати зустріч,
                ти мене далі слухай, ти не відмикай,
                знайшовши серед смутку і туману
                жовтогарячий персональний рай,
                від тебе і до тебе йду, кохана







6. ***

               
                дощ!
                він приєднує море до неба
                не відірветься
                мене до тебе любов приєднала
                нам не здається
                мрію
                сидіти на кожному березі
                кожного моря
                щоб переплутався
                шепіт лоскотний
                з шумом прибоя
                дощ!
                перетворює
                гальку на пляжі
                в чорні опали
                скарб під ногами
                знайдеться по собі
                хоч не копали
                гучно вистукують
                краплі по даху
                серце гучніше
                щоб про цей день не забути
                на згадку
                камінчик залишу

                бісики сонячні
                в листях магнолій
                вмитих  дощем

                в серці
                що випросталось
                для любові
                радісний щем



7. "одного зимного ранку"

одного зимного ранку скласти все, що ношу в наплічнику,
твої фоти, посмішки, обіцянки, звинувачення, довжелезні тяжкі розмови про любов,
усі ті квітки, усі ті чорні троянди, що ти подарував,
з їх гострими шпичками, що боляче дряпали мені пальці тоді
і роздерли спину тепер,
бо я і досі ношу їх у своєму наплічнику,
а також книжки з улюбленими віршами,
твого листа,
звинувачення,
ще звинувачення,
жодного пробачення,
всі ці непотрібні спогади про тебе
скласти на гринджоли і повезти річкою до найближчої ополонки
і, дивуючи рибалок, викинути все це в крижану воду,
хай сонні риби побавляться з нашої любові,
хай позаздрять різномаїттю ії проявів,
хай проковтнуть разом з водою і киснем
розмови,
вірші
та краплини крові, що зосталися на шпичках,   
але все воно застрягне в їхніх зябрах,
ні туди - ні сюди,
як колись застрягли в моєму горлі слова
«пробач мені»,
і ті маленькі нехижі риби,
що зимували на мілководді,
інфіковані нашою пам'ятью,
попливуть на пошук океану та любові,
але загинуть по дорозі