Тут небо густо-синє і важке, як груди, що молозивом стікають...
Тут крига скресла на ріці.
Тут котики вербові на осонні. Радіють аж пищать!
Над головою - сонце. Море сонця.
Сніги глибокі та м’які, підталі. Їх зерня схоже на бахмацьку сіль.
Я так люблю в цю пору без мети і цілі брести по луках снігом по коліна.
Отак, колись було мені так любо ходить в пісках, нагрітих нетутешнім сонцем.
І що цікаво, праворуч завше Океан, чи Середземне.
А нині просто – річка та останній сніг.
То - wszystko jedno йду на схід чи захід, вода праворуч. Чому так?
Я не любив іти до школи. Не любив, бо мусив…
Але яке то щастя повертатися додому.
Ріка була праворуч…
ЧОМУ ТАК?
© Copyright: Валентин Лученко, 2011
Свидетельство о публикации №211022601004
Свидетельство о публикации №211022601004
Рецензии
Потужні образи.
Котики "Радіють аж пищать!" !!!!!
Я так люблю в цю пору без мети і цілі луками іти, не дивлячись на сніг.
Як вам такий варіант?
З повагою.
Петро Домаха 27.02.2011 09:38 • Заявить о нарушении
Котики "Радіють аж пищать!" !!!!!
Я так люблю в цю пору без мети і цілі луками іти, не дивлячись на сніг.
Як вам такий варіант?
З повагою.
Петро Домаха 27.02.2011 09:38 • Заявить о нарушении
Дякую, пане Петре за увагу до мого тексту! Ваш варіант кращий з огляду на синтаксис, але тут маємо справу з ритмо-прозою, тому ритміка Вашого варіанту інша...
Гарного дня!
З повагою,
Валентин Лученко 27.02.2011 12:04 Заявить о нарушении
Гарного дня!
З повагою,
Валентин Лученко 27.02.2011 12:04 Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.