Коли вона пiшла...

                Во Царствии Твоем помяни нас, Господи...



Коли Вона пішла
Я купила нову ковдру запинати бездонну дірку, що лишилась на місці, де була Вона
Та оскільки дірка без дна, ковдра не рятує.

Коли Вона пішла.
Її  діти навчились плакати альтом та розмовляти зі стінами квартири, де Вона була
Оскільки квартира німа, не лікує розмова.

Коли Вона пішла.
Йде дощ. По обличчях, плетіннях душ, їх настроях, подіях.
Та хмарно. На  пам’яті.


Коли пішла..

Чи бачила ти коли-небудь щоб ТАК плакали діти?
Певно, ріку сліз пролила б за них, аби їх сльози не були такими гіркими ,
за те,
що пішла....
       Як страшно іноді можуть плакати діти…
       Яким глухим може бути їх плач...
       Ти чуєш..
І біжать по твоєму обличчю сльози від їх горя, -пригорнула б, забрала собі його..

       та не сила..

І ходять до церкви
І дають панахиду
І тихо у комір сльози ховають
І німо питають священика, (щоразу, ти ж чуєш !) –
може є варіант замовити хоча б одну розмову із Вищим.
На одне запитання в чотири слова.
Нехай без відповіді, твоєї.
Нехай та відповідь уві сні конвертом прийде.
Нехай на дорозі циганка стріне її передасть. Чи юродивий вибовкне.
Нехай…

Коли пішла...
лише тоді зрозумілим стало, що людська душа – не мішечок, а бездонний тунель.
що любов  - то не те, чим наповнена скринька,
а чим прописане життя…

Коли пішла....
       Ой діти мої, діти..
       Пригорнула б вас..
       Зняла б уві сні ваше горе, собі б одягнула
       І що так би просила Господа носити його, що дозволив би, вірю..
       Взяла б безмірний кошіль, позбирала б туди вашу тугу, -
знову пішла б просити.
       Рукавом витерла б усі ваші сльози..
       І знову до Бога…
       І знову просити..

Та не сила...