будничное бога

ти  бачила?  згасла  зірка  -  у  небі,  над  Віфлеємом
то,  мабуть,  була  моя  віра...чи,  може,  твоє  життя
чи  чиєсь,  ще  |  вже  не  народжене  диво  святеє
(я  тепер  почуваюсь  вбивцею.  А,  може,  це  справді  так)
не  тримай  мої  руки...я  більше  не  скривджу  світу
присягаюся  тою  зорею.  Так,  я  знаю.  Вона  не  сяє.
може,  небесний  ліхтарник  їй  душу  замінить? 
(це  легко,  як  сердце  нове  змайструвати.  Я  знаю)
не  схиляйся  так  низько  до  мене  -  штовхну,  ти  впадеш
а  куди  ж,  далі  неба,  ще  падати?  У  нескінченність,
що  на  вірші  пошматували?  чи,  може,  лишилося  ще...
(Я  хвилююся,  ладо.  Бо  в  смерті  твоїй  не  впевнений)
хтось  прийшов.  Зачекай,  я  відкрию.  Може,  то  Щастя.
ти  побався  он  поки  із  мріями.  Там,  у  кутку,  причаїлись
їх  забули  колись,  та,  то,  може,  було  й  на  краще...
(Ці  -  ще  й  досі  живі.  А  вмирають  всі  ті,  що  здійснились)
ні,  не  Щастя.  І  навіть  не  Спокій.  Знов  листоноша...
сім  мільйонів  листів-молитов.  Під  мільярд  -  прохань.
слухай,  ладо  моє...як  не  смерті,  то  кави  -  хочеш?
(Там,  за  рогом  -  купи  молоко.  А  каву  зварю  я  сам)