Блакитний Телефон

Як у дитинстві – блакитний  телефон і біла кнопочка: натиснеш задзвенить. «Алло, алло це ти?». О як ми говорили! У тебе був точнісінько такий!!! І що нам скаже Юнґ про синхронізм і конгруентність збігів? І скільки часу ми тоді наговорили... Той трафік марно вкласти у розумні рамці. А потім я пішов до  школи і в ранці твій портрет носив. У повний колір. Шоколад "Оленка".

А чорно-білий  прототип через п’ятнадцять літ знайшовся у твоїм альбомі.

І знову потекли розмови…Як довго я не говорив з тобою! Як довго ти зі мною промовчала! Як неймовірно в переплетінні доль, часів тебе було знайти чи бути знайденим тобою. Не можна знати таємницю до кінця. Як звідати куди дорогу ми проклали? Та й чи важливо?

В моїй кімнаті двоє вікон: одне на Північ – там, де ти була, де Київ, а інше, де сідає Сонце. В обидва я дивитися любив. В одному Рось і луки. У іншім яблуня і пагорби сливові. EX ORIENTE LUX!  Любив я Гаутаму, Лао Цзи, Конфуція та дзен, але моє вікно дивилося на Захід.

І зараз, в іншому будинку, я туди дивлюсь. І кожен вечір – особливий. Незмінна є Зоря, незмінна гра у синє і блакитне. На синім фоні – золотогривий лев. А на блакитнім телефоні – біла кнопка. Натиснеш, задзвенить… «Алло, алло, ти чуєш?»…

Цей трафік розумом не осягнути…