Найкраще мiсце у свiтi

Жили в лісі фіалки. Серед них були дві подружки: Синьоока й Весняночка.
Одного разу на галявину присів лелека.
- Здоровенькі були, квіточки.
- І вам не падати, - привіталися подруги.
- Я нещодавно з теплих країв повернувся, - почав вихвалятися птах.
Синьоока байдуже махнула листочком: «Ще один хвалько!», а Весняночка зацікавилася.
Кілька годин птах розповідав молодій фіалочці, як добре живеться квітам в Африці: і сонечко там тепліше, і світла більше…
- Не те, що в цьому несучасному лісі, - фиркнув. - Куди не поглянь - все ніби заснуло…
Коли лелека полетів, Весняночка замріяно промовила:
- От би мені потрапити в Африку.
- Навіщо це тобі, подружко? – здивувалася Синьоока. – У нас тихо, спокійно, й дерева надійно захищають від гарячих променів.
- Але ж там життя! – вигукнула Весняночка. – Ти лишень уяви: цілий день ніжитися під сонячними промінчиками. Усі тобою милуються! Та й нові знайомства можна завести…
- Дурницями голову забиваєш, - похитала голівкою Синьоока.
Вона, як ніхто, знала свою подругу. «От лелека! І потрібно було йому сісти саме на нашу галявину…», - засмутилася.
З тих пір не минало й дня, щоб Весняночка не мріяла про Африку.
- Уявляєш, - говорила Синьоокій, - там цілий рік літо!
- Навіщо тобі чуже літо? – дивувалася Синьоока.
– Немає кращого місця, ніж наш ліс! – переконувала подругу.
Але Весняночка не слухала та, коли трапилася нагода, вмовила дику гуску взяти її з собою в теплі краї.
Минула зима. Знову ліс наповнився співом птахів. Але кого б не питала фіалочка про свою подружку, ніхто нічого не чув.
Вона майже втратила надію щось дізнатися про Весняночку, аж раптом:
- Привіт, подружко.
На неї тьмяними пелюстками дивилася незнайома фіалка.
- Ти хто? – здивувалася Синьоока.
- Не впізнала… - похилила голову квіточка.
«Які знайомі пелюстки, - почала придивлятися до чужинки фіалка. - А листочки такі, як у…»
- Весняночка! – вигукнула Синьоока. – Це ти?!
- Я! – кинулася в обійми фіалка.
Вони до ранку проплакали над розповідями про пекуче сонце, непривітну пустелю та брак водички…
- Як же ж ти вижила? – здивувалася Синьоока.
- Я дуже хотіла додому. Лише в Африці я зрозуміла, що немає кращого місця на світі, ніж наш ліс.
– Не журися, вже все позаду, – лагідно пригорнула до себе подругу фіалка.  - Більше я тебе нікуди не відпущу!
- Та я й сама не полечу! – відказала Весняночка.
З тих пір подруги більше не розлучалися.