конкурсное моё сочинение на украинском

*справедливо будет предупредить об уместной гиперболизации чрезвычайных масштабов.*


   Не розумію я тих заклопотаних людей, котрі кожного ранку байдуже біжать працювати до своїх «вуликів», консервуючись в автомобілях, їдуть до своїх офісів, і разом з тим все навколо хмурніє: небо розфарбовується звичайною тьмяно-білою крейдою, а іноді воно дощем висловлює свою скорботу... А навкруги ж таке місто! Мені стає сумно, що люди не помічають краси, яка їх оточує.
   Запоріжжя- то є славне місто з багатою історією, родючими землями та роботящими чесними людьми. Красою його самобутності наповнена кожна вулиця, маленький дивокрай розгортає своє існування у кожному парку. П`янке сонце, що як стиглий абрикос, наливається медом і виблискує на смарагдових гребнях хвиль могутнього Дніпра, що став прихистком порогів-лиходіїв.
   Той Дніпро ховає безліч таємниць. Мені нерідко здається, що як далеко запливти, то тебе утягнуть русалки до свого незвіданого царства, де лежать лялечками козацькі чайки й слухають колискові дівчат-чарівниць. Багато душ героїв-козаків поринули у тишу вічного миру під безмежами Дніпра, коли обороняли наш край від ницих загарбників.
   Над широкими просторами цієї річки стоїть-красується Запорізька гребля, що давно стала однією з візитних карток нашого міста.
   Ще однією невід`ємною частиною Запоріжжя є острів Хортиця. Туристи звідусіль приїжджають до нашого міста, щоб подивитися на рідкісну пам`ятку минувщини, колиску козацького духу і свободи. Але на греблі і Хортиці не закінчуються всі визначні місця Запоріжжя.
   Семистоліьній Козацький Дуб — гордість запорожців. Ушістьох ледве можна обхопити стовбур. Тридцять метрів заввишки і 60 тонн вагою. Згідно з легендою, саме під ним запорожці писали лист турецькому султанові, а Пушкін — «Лукоморьє» з поеми «Руслан и Людмила».
   Саме місто повне старовинних будівель із неймовірним оздобленням та казковими невеличкими вежами на верхівках, котрі не оминає увагою жодна людина. Від тих веж йдуть якісь потужні чари, що насичують уяву ароматами осені: чебрецем та терпкими яблуками. Скельця маленьких віконець виблискують на сонці, і, здається, що ось-ось прилетять маленькі феї, що тільки-но закінчили розфарбовувати листочки. 
   Урочистий вигляд, що має головна вулиця Запоріжжя- проспект Леніна- тішить око своєю красою і ненав`язливістю. Проспект закінчується біля пам`ятника Леніна, що показує усім ще здалеку наш славний Дніпрогес. Там, далі за пам`ятником, є порт. Отак сядеш на причалі, а повз тебе пролітають ватні хмари, що розтягли свій караван на всю небесну блакить. Тобі ж лишається тільки всміхатися до них.
   Ні, і все ж таки я не розумію тих заклопотаних людей...