Бриллиантовая мечта на синем бархате

Чому люди не літають? Я стільки разів намагалась - не виходить. Так хочеться хоча б на мить відірватися від землі, відчути захват невагомості! І летіти безтурботно, як уві сні, вдихати аромат життя, дивитися на світ звисока. Ось розсіяна нічна фея, пролітаючи над землею, загубила свої коштовності: перлини, смарагди, буси, броші та браслети. На темному оксамиті землі розквітають нічні міста. Старі будинки, вежі, мости оживають і шепочуться між собою голосами мандрівників та поетів.
А  рано-вранці хтось обережно збирає в долоню коштовності нічної феї. І все стає буденним та звичайним, хоча зі своїми фарбами та запахами. Світ вибухає святом. Об небо з громом розбиваються скляні букети екзотичних квітів, блазні танцюють з королями, а біси - з янголами. Усі сміються та цілуються.
А тут дивовижний античний сад. Творець пролив воду на землю та кинув на неї стародавнє каміння. Стіна падаючої води подібно шлейфу обгортає стан богині кохання й краси.
Небо спочатку сумно-сіре, потім ніжно-кремове, а на сході, зливаючись з молочно - блакитним морем, стає блідо - сизим, бузковим, рожевим. На заході воно кольору місячного каменя – перламутрово - рожеве з блакитним. Там перлиново блакитне море ховає свої перламутрові скарби.
Я  над землею… Все це бачу та радію, мандрую в просторі й часі. Знаю, що десь в далечині є місце, де живуть Котик та Зайчик, Сірий Вовк та Іван Царевич. «Там чудеса, там леший бродит…». А кольори сяють так чисто й ніжно. Там висить достигле сонце, а на іншому боці небосхилу посміхаються зірочки, співаючи свою пісеньку. Іноді хтось підходить до чарівного кордону і зазирає через щілину в наш світ. Ось у повітрі плаває золота рибка з блакитними очима й довгими віями. Вона підглядає в щілину між світами. Біля рибки багато тварин і птахів. Літають метелики, скачуть жаби. Дитина ніяк не засинає. А дитина - це я. Дівчинка плаче. Діамантові круглі сльози котяться,  як буси, та падають на синій оксамит святкового плаття. … Голос мами. Захист від горя та біди, відчаю та суму. Оберігаюча, рятівна ниточка рідного голосу протягнута з дитинства до нашого дорослого життя.
Я літаю безтурботно, бачу небо, сонце, хмари. І вітер летить зі мною. Це чари. Віра в диво. Пробуджена казка. Нема ні боязні, ні болю – нічого, тільки радість, що заповнює душу до країв .
Я лечу, а попереду небо. Поряд зі мною  літні сніжинки – пушинки тополі. Щастя переповнює мене. Я розумію, що літаю на крилах своєї мрії.
Чому люди не літають?