Чай

Все ж таки одного ранку, чи був це вечір, вже не так і важливо, я вирішив замінити хміль на кофеїн. Було це моє чи не моє рішення, мабуть, не пригадаю.
Чай...
із ним я проводжу, що не найбільшу частину свого життя, із ним я прокидаюсь, йду на побачення, купую одяг, та в кінці кінців лягаю спати. Зелений, білий, чорний, це все лишень смаки, таракани наших мізків, що саму річ справи не змінюють. Це як наркотик, як нікотин, як кохання, воно приходить або не приходить, і коли все таки приходить, від цього не втекти, не випити вакцину, не вилікуватися в лікарнях. Ти, ти приречений, мій друг, на життя у світі кофеїнової залежності. На постійні витрати своїх кишенькових коштів, і досить просто вийти в місто, аргументуючи це прихильністю до бруківки, місто не дасть тобі піти, воно просто тебе не відпустить, та вже кусай лікті, гризи нігті, фініта.
Одного разу, я подивився телепередачу, там йшлось про шкідливість сигарет на нікотину, і про певні ознаки людей залежних на цьому. Замінивши слова "сигарети" на "чай", а "нікотин" на "кофеїн", я побачив себе, я побачив схожу людину в дзеркалі.
Я хворий...
це перше, що треба зрозуміти, і це допоможе, це перші кроки до зцілення, принаймні так сказали із синьої коробки. Та, мабуть, саме цікаве, що щоб знайти ці паралелі, потрапити в світ залежних, мені треба було саму на це підсісти.

04.09.2010