Юрод вий Андруша

Героїчна п’єса в трьох діях про пошуки правди і сенсу життя. Для постановки як в шкільних так і в дорослих театрах. Різниця полягає в тому, що в постановках для дорослого глядача головний герой, поміж усього іншого зосереджено і вперто, не дивлячись на видимі невдачі, мастурбує.

Дійові особи
Юродівий Андруша – головний герой без реплік. Зовнішній вигляд має показувати, що все багатство його знаходиться у внутрішньому світі.
Радники – чолов’яги, які з’являються протягом п’єси і безслідно зникають, так і не давши справді корисної поради головному герою.
Перший радник - старішає в унісон дорослішанню головного героя, перебуває з ним довше за всіх. Відкладає свій слід на психологію і бачення світу Андруші. Не впливає на життя дорослого героя.
Другий радник, третій радник, четвертий радник – перші друзі Андруші. Актори в однакових білих масках і білих одежах. Все робиться для того, щоб зміна їх і чергування були помітні лише в голосах, які вони намагаються робити подібними одне до одного.
Наступні радники – найкращі друзі Андруші протягом життя. У кожного на обличчі по шраму, що вказує на їх підлість і ницість, які можуть проявитися або ні згодом.
Жінки – це жінки у бахматій одежі, без облич і розпізнавальних знаків. Вони крутяться біля Андруші бажаючи доторкнутися, але так і не торкнувшись. Ці жінки не цікавлять Андрушу.
Жінка – жінка, яка цікавить Андрушу, може й не з’явитися.


Дія перша
Змужніння

Темна сцена. Один з прожекторів зненацька знаходить Юродівого Андрушу, який не рухаючись (в дорослому варіанті рухаючись) сидить на сцені охопивши коліна, намагаючись відтворити позу ембріона. Коло світла стає більшим, і глядач може бачити Радників і Жінок, що кружляють у дикому й огидному танці навколо Андруші. Подекуди чутно їх звірячі воплі й крики.

Перший Радник. – Виходь синку, тато чекає на свого синулю, країна чекає на свого солдата, дівчина чекає на свого чоловіка. Виходь, синку!

Одна з Жінок. – Я йому зараз не вийду! Вийміть його з мене!

Андруша. Стоїть мовчки, лише як риба рухає губи силуючись сказати «ма-ма» й невпинно мастурбує.

Перший Радник. – Мій синочок, татовий помічник маленький, виліз, зявився, усі-пусі. Люблю.

Андруша простягає руки у сторону Однієї з Жінок, але її підхопило вихором танцю інших Жінок, і він її вже ніколи не зможе розпізнати, так і проживши життя в сумнівах, чи не переплутав він, і чи живе він з тією Однією з Жінок.

Сцена поступово затемнюється, щоб за кілька секунд вибухнути світлом. На сцені з усієї юрби лишилися Перший Радник і Одна з Жінок. Вони в унісон гукають.
Перший Радник. –Андруша!
Одна з Жінок. – Андруша! Юродівий мій!
На сцену вбігає, розлючено мастурбуючи, Андруша. Він ссе великий палець лівої руки. Розгублено озирається по сторонах.
Перший Радник. – Ти розбив? –показує на розбитий глечик.
Андруша. Виймає палець з рота, ніби у спробі щось сказати, але не витримує напруження і починає плакати.
Одна з Жінок. – Батько, не бий!
Перший Радник б’є Андрушу. При першому занесенні руки Андруша перестає плакати, і пустими очима, що не бачать нічого, дивиться в небо. З неба йому всміхається Сонце. Перший Радник і Одна з Жінок цього не помічають.
Побої не спиняються доки світло на сцені остаточно не гасне.

Сцена освітлюється, на голій підлозі сидить Юродівий Андруша, грає з побитим глечиком, мастурбує і підморгує Сонцю. Сонце підморгує Андруші. Веселощів не спинити, обличчя Андруші випромінює щастя, якого ми ще до цього не бачили. Усмішка, природність, внутрішнє світло, яке виривається з його очей наочно демонструє багатство внутрішнього світу Андруші, яке ніхто не помічає.
Андруша підскакує з долу наче ошпарений і принюхується. Він бігає з одного кінця сцени до іншого, шукаючи джерело запаху, але його пошуки марні.

Голос Однієї з Жінок. – Андруша, іди їсти, синку мій.
Андруша крокує на місці і мастурбує, тоді як на сцену в’їжджає стіл з харчами і Одна з Жінок. Андруша сідає за стіл, нюхає їжу і всім своїм виглядом показує, що запах, за яким він ганявся раніше абсолютно не співпадає з запахом їжі. Андруша з огидою відставляє миску, пов’язує білу стрічку на голову і мовчазно оголошує голодування.

Німа сцена. Одна з Жінок починає плакати, і крізь сльози квилить.
Одна з Жінок. – Батьку! Андруша не їсть, вже п’ять хвилин.
Вбігає Перший Радник і мастурбує. Тут ми вперше знаходимо схожість між Андрушою і Першим Радником.
Перший Радник здирає білу пов’язку з Андруші і нею лупцює його. Андруші боляче.

Поки Перший радник виконує свій батьківський обов’язок на сцену вбігають другий, третій і четвертий радники. Вони однаковісінькі, наче три привиди. Андруша їм не радіє, не засмучується, йому байдуже. Він роздратований через біль, приниження і неможливість мастурбувати.

Одна з Жінок. - Батьку, досить бити. Хай він поїсть і йде з хлопцями навхвутбола грати.
Андруша так само хоче їсти, як і грати в футбол. Йому хочеться до глечика і Сонця.

Перший Радник. – Їж!

Перший Радник до Другого, Третього і Четвертого. – І ви їжте! Мамка смачно наготувала!

Другий, Третій і Четвертий в унісон одним голосом. – Ми щойно їли.

Перший Радник дивиться на них з під лоба і починає розмахувати білою пов’язкою голодовки, що досі перебуває в його руці. Радники зі сльозами кидаються до столу і не апетитно проковтують їжу. Юродівий Андруша, Другий, Третій і Четвертий Радники стоячки споживають їжу, а тим часом Одна з Жінок поспіхом вивозить стіл, не давши їм доїсти, і футболяє в їх сторону м’яч.
Поки Другий, Третій і Четвертий Радники буцають м’яча, Андруша відходить в куток і похмуро і насуплено стоїть там. Іноді до нього долітає м’яч, тоді він невміло намагається відпасувати його першим в своєму житті друзям. Гра триває доти, доки Андруша неоковирним рухом не засандалює м’яч в глядачів.

Сцена знову затемнюється. Після оновлення світлового супроводу п’єси глядач знову бачить лише Андрушу, з побитим глечиком і Сонцем. Юродівий Андруша беззвучно співає. Спів навіює йому різні думки, але одна вже давно не дає йому покою - він вирішив втекти. Його обличчя перетворюється на маску рішучості. Андруша крокує в темний куток сцени, де, як виявляється, стоїть Одна з Жінок. Він її цілує в щічку й тікає.
Завіса.
Кінець дії першої.

Дія Друга (найдовша)
Життя
Сцена помалу освітлюється. На сцені повно людей, власне вся театральна трупа, в тому числі з Першим Радником, Однією з Жінок і Жінкою, яка може і не з’явитися. На сцену вже не вибігає, а невпевнено і трохи пригнічено виходить Юродівий Андруша з потертим пакетом на якому красуються напис «Happy New Year!» В пакеті бряжчать осколки глечика і виглядає навпіл складене Сонце. Він натикається на хаотично-метушливий натовп. Натовп його не помічає і проковтує. Ще один незрозумілий танок, гупотіння по сцені, під час якого Андруші не видно. Сцена затемнюється, що б вже по хорошій традиції вибухнути світлом. На сцені самотній Андруша сидить долі, пакет порваний. В руках Андруша тримає затоптане Сонце і намагається його розпрямити і підкинути на верх. Сонце постійно падає, ще більш замазуючись у бруд тротуару. Вщент розтоптаний і глечик, який і до зустрічі з натовпом не був в ідеальному стані. Андруша піднімає більш-менш великий шматок, що лишився від глечика і з мокрим блиском очей прикладає його до грудей. Потім знаходить шматок зубної нитки, залишений охайним до своєї ротової порожнини, але не до вулиць покидьком, обв’язує навкруги осколку і чіпляє на шию. Юродівий Андруша досі плаче, беззвучно схлипуючи. Але ці сльози вже придаток щік, а не очей. В очах впевненість. Він крокує на місці.
Поки він крокує на місці йому на зустріч виходить жінка, яка чеканить крок, наче військова. Вперше в своєму житті Андруша бачить когось з Жінок так з близька, цей важкий досвід зустрічі одразу виділяється румянцем на щоках і тремтінням, хоча і ледь помітним, рук.
Вони зустрічаються поглядами, і здається що саме зараз Андруша вимовить свої перші слова. Гучність музики спадає, для того що глядач зміг почути звук, що супроводжує невпевнене розтискання таких незвичних до цього і пересохлих губ.

Юродівий Андруша. – А…….? і задавлюється словами.

Ще одна з Жінок не зупиняючись, на ходу випалює. – Чьо нада?! І зникає зі сцени.

Повне драматизму обличчя Андруші неймовірною силою волі стискає мускулаторним апаратом губи, щоб, швидше за все, вже ніколи їх не розкрити. Він нарешті припиняє крокувати на місці і йде за куліси.

Сцена пустує, але не довго, рівно стільки, щоб найневихованіший глядач, який себе іменує «жартівником» встиг промовити «Ну?!».
З непритаманними цій камерній п’єсі звуками, на сцену вривається юрба молодиків на чотирьох ліжках. На кожному ліжку окрім безпосереднього хазяїна знаходиться ще по одній корисній речі: ящик пива, батон, кіпа журналів «Мой компьютер» і велосипед.
Радник n. - А вчора з планом було веселіше.

Радник n+1. – Та ти вже задовбав, тобі шо не п’янка, то з планом, давай хоч вересень почнем по-людськи, а там вже видно буде.

Радник n. – Добре, вмовив.

Доки Радники n і n+1 невибагливо обговорювали всі принади студентського життя Радники n-1 і n+2 вже почали пити пиво.
На сцену виходить Андруша зі своїм реманентом і стукаю кулаком об підлогу. Хлопці на секунду припиняють пиячити, озирають новоприбулого і продовжують кіряти.

Радник n. - І як тебе звать?
Андруша. Мнеться.
Радник n. – Ну то катай до кастелянші за ліжком, хоча хз де його вже ставить, ми велосипед до стелі підвішуємо – місця нема.
Андруша кладе свій розідраний пакетик з пом’ятим картонним сонечком на підлогу і виходить. Радники n-1 і n+2 допивають пиво і чимчикують до пакета.

Радник n-1. – Ніхрєна жрать нема. Тіко пакет від чіпсів пустий приволок. Абітура!...

Радники n+2. – Ага. Ніхрєна. Пацани, і ховаєм пиво, бо зараз бабка приде, і нас спалить.
Порожні і повні пляшки ховаються під одне з ліжок.

На сцену в’їжджає ліжко на якому сидить Андруша. Ліжко рухається під силою огрядної Однієї з Жінок. Ще з-за сцени доносилися брудні прокльони колоритної жіночки.

Одна з Жінок, за сумісництвом кастелянша. – Я, вашу дивізію, вам вже скіко раз казала, що я гребала таскать вас з вашими ліжками по поверхах, га?

Всі радники мовчать, кастелянша виходить.

Радник n. Звертаючись до Андруші. – Пиво будеш?
Андруша киває.
Радник n. – Тоді тягни своє ліжко сюда.

Андруша впритул підвозить своє ліжко до інших. Всі починають пити, на сцені нерозбірливий галас. Андруша починає ходити по сцені, передивлятися журнали, бити пусті пляшки і кружляти навколо себе. На сцену вбігають чотири Жінки і почитають дуріти і біситися з радниками. Андруша біситься і дуріє сам, хоча не так завзято як всі інші. В кутку сцени з’являється Жінка, яка може і не з’явитися. Дивиться на всіх, її ніхто не помічає окрім сп’янілого Андруші.

Андруша до Жінки. - Мммм… Мммм. Силується промовити, але спожитий алкоголь заважає це зробити.
Жінка розвертається і йде зі сцени, залишившись не побаченою. Андруша продовжує «мукати» скоріше вже від сп’яніння, а не від потуг щось промовити, він засинає паралельно з затемненням сцени.

Най-най осліплюючий спалах світла, максимальний з можливого, більше такого не буде. Глядач має сам відчути той біль, який відчуває Андруша при спостеріганні світла. У нього похмілля. На сцені хаотично розставлені ліжка, крім Андруші нікого немає.
Поки Андруша повільно сповзає з ліжка і намагається знайти щось питне, стряхуючи всі пляшки, з’являються Радники n-1 і n+2. У них в руках батон і майонез. Вони мовчки – також під впливом похмілля – нарізають хліб і мастять його. Один «студентський бутерброд» віддається Андруші. Він його нюхає, кривиться і їсть. Подавившись на половині бутерброду він жбурляє його на підлогу. Потім тупо дивиться на місце, де валяється шматок хлібу, підходить до нього, піднімає, струшує мурашок і пил і кладе його під подушку.

Радник n-1. – Правильно! Хоч на обід щось тай лишиться. У тебе гроші є?
Андруша мовчки показує що трохи ще лишилося.
Радник n-1. – То будеш йти з пар – купи пляшечку пивця.
Радник n+2. – На!, - протягує Андруші трохи грошей. – Купиш дві.

Андруша йде в темний, не освітлюваний куток сцени. Музика голоснішає, щоб не було чути совання ліжок. Андруша розвертається, йде до центру, там його вже чекає стілець. Він сідає, йому дуже не зручно – видно, навкруги його оточують люди, попираючи його особистий простір і зводячи нанівець всі спроби задовольнити його природне бажання мастурбувати. Зі сцени лунає нудне белькотіння якоїсь викладачки, більш обізнані глядачі можуть впізнати в ньому теорію математичного аналізу.
Андруша байдуже водить правою рукою умовним зошитом, а лівою сильно стискає свій тотем на грудях – це все, що в нього є. Лунає гидкий дзвоник. Андруша знову крокує в кут сцени, і повертається на середину вже до ліжок, на яких сидять всі Радники від n-1 до n+2 з двома пляшками. Він їх жбурляє в сторони радників, пляшки бються. Радники брудно лаються. Андруша дістає з-під подушки недоїдений шматок батону і зім’яте та понівечене сонце і йде. Сцена темнішає.

Дія третя (філософська)
Мова

На сцені Другий, Третій і Четвертий Радники сидять на стільцях. Хоча вони досі в білих масках, та білі одежі вони змінили, і тепер картатість кольорів аж занадто кидається в очі.
Чутно несміливий стукіт. Радники його не чують. Стукіт повторюється, але ще більш не сміливо.
Другий радник до всіх інших. – Цить! Я щось почув.
Третій радник. – Здалося.
Другий радник. – Та ні, хтось стукав.
Четвертий радник. - Свої всі тут, баби ж пізніше підійдуть. О! Віршиком сказав.
Радники регочуть.
Останній несміливий удар.
Другий радник. – Та нє… Я все ж подивлюся.
Другий радник відчиняє двері. В них входить мокрий і подертий Андруша. Він не осміюється заходити, а просто протягає Другому Раднику абсолютно чисте, рівне і сяюче коло Сонця.
Другий радник. – Андруша, заходь.
Андруша мнеться в дверях, він явно не планував ставати гостем на чужому святі життя.
Сценою прокочується футбольний м’ячик. Андруша, вагаючись заходить до друзів. Другий радник пропонує забрати Андруші Сонце, та він різко і рішуче відхиляє цю пропозицію.
Чотири друга сидять на стільцях мовчки, настільки довго, наскільки можуть сидіти люди якими не треба слів для розмов.
Четвертий радник. – Так, кажеш, ти й останній черепок від глечика загубив. Хрєново.
Андруша хитає головою і розводить плечима – водночас погоджуючись і не нарікаючи на долю, що постійно його випробовує.
Третій радник. – Я дивуюся Сонцю. І як ти це зробив?!
Андруша знову розводить плечима і всміхається, та в цей раз він просто не хоче вдаватися в подробиці.
Всі знову замовкають. В розмовах немає потреби.
Четвертий радник. – Баби скоро підтянуться. Андруша, ти ж залишишся.
Андруші по-барабану.
Дзвінок в двері. На сцену ввалюється гурт жінок в дивному й незрозумілому танці. Другий, Третій і Четвертий радники похапцем підводяться зі стільців і кидаються на жінок.
Анруша знову почувається відстороненим, він не розуміє цих втіх і відходить в сторону. Юрба з жінок і Радників небезпечно суне на стілець де лежить таке викохане і оповите турботою Сонце. Гучність музики, під яку рухаються люди наростає.
Жінка. – Стій! Її крик перебиває музику, вона спиняється, спиняється і натовп, що під неї похабно рухався.
Вона підходить до Сонця і обережно його піднімає зі стільця. Сцена затемнюється, прожектор світить лише на Сонце, а воно неймовірно осліплююче. Грає надзвичайно романтична музика, якій до цього моменту не знаходилося місця в п’єсі.
Андруша стоїть в стороні і не помічає нічого, що робиться на сцені. Його обличчя – камінь, воно незворушне. Думки його десь далеко-далеко, можливо саме в цю мить до нього приходить розуміння, що він належить зовсім іншому світу.
Сяйво Сонця потроху сягає постаті Андруші. Він лише злегка дрижить. Ні, він не мастурбує – він тихо плаче.
Жінка. – Це…Ваше?
Андруша нарешті її помічає, уважно дивиться і опускає очі.
Жінка. – Це Сонце, воно Ваше?
Андруша перестає плакати. Його обличчя торкається усмішка.
Андруша. – Ти не мала зявитися.
Жінка. – Чому?
Андруша. – Бо я тебе люблю.
Андруша і Жінка, що могла не зявитися поєднуються у пристрасному цілунку. Натовп в своєму відновленому біснуватому танці їх оточує і повільно під ритми дикої музики виводить зі сцени. На ній лишається лиш Сонце, що неймовірно яскраво блищить.