До Iршi

Осіння ніч закрила очі,
Далекі зіроньки не сяють,
Лечу у згадках опівночі
На берег милий, де не знають
Пожовклі трави мою тугу,
Холодні хвилі тихо грають,
Несуть свою прозору смугу,
Мене байдуже обминають.
На березі зимова тиша,
Не чути голосу, ні сміху,
О Боже, дивом в моїх віршах
Подай мені останню втіху -
Нехай побачу моїх друзів
На цьому березі зі мною,
Де любо й затишно у лузі,
Чабрець духмяний над водою
А вдалині на височині
Біліють хати у садочках,
Калина в лузі, мов дівчина
В своїй вишиваній сорочці,
Вузенька стежечка до річки
Так тепло гріє босі ноги,
А білі лілії, мов личка,
Вже виглядають десь за рогом
Гранітних брил в озерці тихім.
Я йду вздовж стежки і радію,
Бо чую голос моїх друзів
І маю радісну надію -
Побачу милого у крузі.
Ласкаві хвилі, сміх дитячий,
І свіжий подих очерету,
В траві зеленій джміль ледачий,
Й розмови тихі "по секрету"...
Ці спогади лікують душу,
Забуду лихо на чужині
І пам'ять серця не порушу -
Хіба у горі згадки винні?