Про тiло...

Після тимчасового окам’яніння, мовчанки та суму до мене повернулося натхнення…Як кажуть тямущі в цьому таланти, муза прилітала…
Ха…а справа зовсім не в ній, тобто не в її польотах. Справа виключно в умовах створення шедевру. Це може бути, як настрій, так і оточення, середовище, враження, люди або події. От я, наприклад, не писала за однієї простої причини: не мала музики, яка б ненав’язливо грала в навушниках. Тепер, я  знайшла підходящу для свого творіння пісню, і всім, хочете ви того, чи ні, доведеться читати мої піcюльки.
Мені знову захотілося творити. Яке це маленьке, просте, звичайне, чорт би його побрав, щастя. Я знову розмірковую про високе, чисте, святе, надзвичайне, різноманітне; про кохання або любов(хто як хоче), щастя, людей, природу….
Намагатимуся все ж таки впорядкувати надзвичайно бурхливий потік своїх думок і розказати вам про те, що на перший погляд здасться непристойним. Проте, це зовсім не так, адже є природнім і ненадуманим. Намагатимуся передати все якнайкоректніше.
Так вийшло, що мала час і можливість вивчити (ну, не зовсім вивчити - помітити те, чого раніше не бачила) своє тіло, його особливості, недосконалості, неточності. І що парадоксально, полюбила його ще сильніше.
  Почну знизу.
Я люблю свої ноги, при тому так люблю, як соняшник сонце. Як на мене, вони майже ідеальні: не надто довгі пальці на ногах, тендітна ступня, невеликий розмір. Трішки невдалі нігті, але … ну пфффф… буває.
Ступні… вони можуть викарьожуватися, як в контемпі, і  витончено прогинатися для бальних туфель.
Ікри – моя гордість (ікри – це не риб’яча ікра), багато над ними працювала. Але, що найцікавіше, я не знала, що я над ними працювала, і власне, що маємо, те маємо. Загалом мені подобається їх оголювати, хм… коли напружую, так смішно випирають…
От з колінами не пощастило! Дехто, ставлячи руки в боки, лагідно глузує: «Ну шо, дапригалася?»  Да, «дапригалася»: коліна дивляться в якісь боки, ніхто не знає в які, вони дивної форми і в шрамах. Так, падіння під час катання на роликах залишили сліди на все життя. А тоді це були симпатичні зелені кружечки, які так і хотілося здерти (що я, власне, і робила).
Та попри все, мої майже ідеальні ноги ще й досить сильні.
Стегна в мене «розкручені», в плані, кручу ними і вісімку, і решту цифр, букв, знаків.
Трішки вище стегон, грубо кажучи, з моєї задньої сторони, є така штучка, як «жопьї ушкі». Вони так яскраво виражені, що схожі на дві маленькі ямки.
Спина в мене гарна, у будь-якому випадку, мені дуже подобається. Особливо, коли ледве прикрита одягом. Хребет ледь помітний. Люблю, коли кулачком проводять знизу вверх, зверху вниз.
Руки, не скажу, що як у качка, але тюфячкою мене теж не назвеш. Шкіра не висить, не теліпається і не морщиться. Тут жодних нерівностей і шрамів. А тільки одна, невідома нікому, загадкова плямка з народження. Руденька!
Пальці довгі, але не надто, не схожі на граблі, але не дуже тонкі, і я, вереда, хочу тонші! Нігті довгі, поки десь випадково рукою не стукну і… але не з тих, хто плакатиме, через короткі кігті…будь-якими можна зашити про себе слід! Загалом, руки я люблю, особливо свої!
Шия звичайна, не хрускає…
Голова…хм… не знаю, яка вона, звичайна така собі голова: не велика, не маленька, не квадратна. Подобається мені іноді. Росте руде волосся досить неслухняне. Маю дурні ростучі брови – з ними часто складнощі. Вії в три ряди, очі кольору коньяку, ніс, як на мене, товстуватенький, але ніхто мою думку з цього приводу не розділяє (це радує), і маленькі нерівні губи!
Уявили мене негарною, а даремно! Проводячи ці паралель, порівняння і аналізи, я зробила висновок, що мої недоліки роблять мене особливою, унікальною, а отже незабутньою.
 Я гарна! Не ідеальна, не перша красуня, але я собі подобаюся.
І що найцікавіше, я подобаюся людям, впадаю їм в око, особливо коли сяю від щастя.
Дарую вам своє сяяння…
Ваша я…