Нова ера

   Друга година дня. Старенький тролейбус ледве перевалюється з боку на бік, везучи всередині себе найцінніший у світі багаж – десятки людських доль. І кожна з них – свій безмежний космос зі своїм сонцем, кожна з них – свій раб і свій володар. Безліч таємниць прикритих маскою байдужості прагнуть вирватись назовні, прорватися водопадом емоцій, але міцна дамба моралі стримує цей потужний натиск. Це страх. Страх бути собою, бути людиною. А може просто вже немає тієї людяності, засохло серце, мов мумія, і втратило можливість радіти, співчувати, плакати, кохати….
      А ось і вона. Проходить повз стомлені обличчя і торкається легенько до зморщечок огиди і суму, ніжно розгладжуючи їх. Ті неймовірно швидко, ніби за помахом чарівної палички, трансформуються в усмішки. В кожне серце закрадається передчуття чогось неймовірного, чогось шокуючого і довгоочікуваного. Ледь помітний трепіт проходив по тілу разом з сонячним промінням, руйнуючи стереотипи та затісні кайдани. Все, набридло бути рабами у вільній країні. Набридла безпомічність, набридла черствість, набрид занадто розвинутий інстинкт самозбереження, набридла байдужість!
    Зупинка. Заржавілі двері зі скреготом відчинились, виставляючи напоказ свої нутрощі. На сіре полотно асфальту стала чоловіча нога і швидко попрямувала до напівтемної підворітні, де двоє молодиків чіплялись до молодої дівчини.
- Молоді люди, не варто її ображати.
- Йди собі, рятуй власну шкіру. Не твоє це діло.
Але вони помилились. Вона перевернула свідомість кожного, вбила страх.
- Та ні, це якраз моє діло.
- Тоді ти сам напросився. – в руці одного із злочинців блиснув ніж.
    Злочинець почав наближатись до своєї жертви, але раптово зупинився: позаду молодика стояв цілий натовп. Ця хвиля змітала на своєму шляху плями бруду матінки – землі.
    А вона все йшла по темним вуличкам і широких майданах, усміхалась багатому і бідному, брала їх руки в свої і перепрограмовувала стару Windows. Більше ніхто не гинув від рук злочинців, на рахунки благодійних організацій надходили гроші, припинився голод  і війни, на вулицях не видно було повій та бездомних.
    А вона стояла і усміхалась, задоволена власною роботою. Хто вона? А це – нова ера, ера людяності та розуму, самосвідомості та живої думки. А ім’я її Утопія, дитина пороку та ненависті, що прокляла власних батьків, обрала інший шлях і показала людям істину. Дала шанс на щастя. Шанс на життя…