Ти пішов...І мій майже ідеальний світ вибухнув, розсипався мільйонами дрібних сльозинок. Я думала, що більше вже ніколи не буде так як раніше: я ніколи не зможу радіти сонцю та милуватися дощем, затамовувати подих кожного разу, коли почую спів птахів та стрибати через веселку. Я думала, що не зможу більше любити цей божевільний світ...
Моє життя змінило свій колір з кришталево-білого на вугільно-чорний. Я навіть не впевнена, що то можна було назвати життям. Просто існуванням, животінням...
Але знаєш, я можу собою пишатися. Адже я змогла зібрати сльози докупи й нарешті посміхнутися. Вперше за довгий час, щиро, по-справжньому. Ти не зміг мене зламати. Я досі розмовляю з зорями і танцюю з вітром. Тепер я знаю - я сильна. Тому дякую, що відкрив мені мене...
P.S. А я досі кохаю ...
Ні, не хвилюйся...не тебе...
Життя!
Етюд...
© Copyright: Римма Николаенко, 2011
Свидетельство о публикации №211041001131
Свидетельство о публикации №211041001131
Рецензии