Stay strong

     Вона поринала у відчай, наповнюючи кожен свій погляд безвимовною сліпотою дій. Знаходячись на грані клінічної смерті з усіма її ознаками. Кричала, молила, щоб жоден звук не проникав у її заповнений болем розум. Як прилетіла з іншої планети, не розуміла усіх забобонів і хотіла викреслити їх з історії.
     Маленька лавочка, ніби відгороджена парканом, і її дикі сльози. І зовсім вони не були гарячі, як полум’я, яке нещадно пропалювало шкіру.  Або холодними, як лід. Вони не були солоними, як бісове море і не наповнялись усілякими іншими речами. І тоді її не рятувала чорна кава, яка би прискорювала серцебиття до неприємного болю і безпощадно вимивала би кальцій. І не заспокоював сигаретний дим, що вбивав би її легені. Не було довгих базікань по телефону з друзями. Не було пафосного прикриття тупими фразами, на кшталт :  « Та все прекрасно!», і тупих відповідей на тупі запитання : « - З тобою все нормально?, - Так, звичайно!». Все було не нормально і не хотілось приховувати виття, яке виривалось із самої середини. Ні, це не був лицемірний, приправлений «красою», крик душі. Це було виття вовка, загубленого, одного.
     Не було розповідей всім кому тільки не треба, не було закривання в ванній і ховання під одіялом. Не було дорогого «Jack Daniel’s» 0,5 і сумних пісень на плеєрі. На це не йшли довгі години, дні і ночі, бо пару секунд, можливо хвилина, привела її в транс. Його ім’я не було вирізане поблизу вен і неакуратно заклеєне пластирем.
     Насправді, вона не помічала ці бісові сльози, бо вони були лише дрібницею. Насправді, шлунок зводило від голоду і вона радше зїла би піцу, яка би заспокоїла більше ніж пафосна чорна кава, яка прискорювала серцебиття до неприємного болю. Друзів не було, не було подруги, яка проклинала би його всіма словами які були  б доречні і недоречні, бо телефон ще з самого ранку розрядився. І в цей день не йшов дощ, який би зливався з її сльозами. Була сонячна весна і алергія на квітковий пилок. Вона послала всіх, бо їм не треба було цього знати, це не їхнє. Це не їхня історія.
     Мимоволі, згадались якраз доречні слова групи «Сплин». Захлинаючись, наспівуючи зовсім не ту мелодію, вона почала: « …Скоро рассвет, выхода нет… »