Жiнка його нового свiту ч-iii

                (закінчення)

І прорвало греблю і затопило луки і старі русла наповнилися водою і рибами. І береги забуяли зеленою травою і верби вибухнули котиками_листям_кучерявим і запахла земля життям споконвічним, а Любов все прибувала та прибувала. І вже здавалося не може серце її вмістити. І тіло Його знемагало від солодкої муки. І юність повернулася і заблищали очі. Він став знову швидко рухатися, швидко мислити, гостро чути, пильно бачити.

Метеликом барвистим себе Він відчув. Звільнившись з тісного кокону, в якому спав останні десять років, він пурхав над полуничними полями Її Нового Світу. З Нею засинав і з Нею прокидався хоч вони все ще продовжували жити в різних містах. Те невимовне, незбагненне кохання, яка принесла Вона в його життя робило дивовижну трансформацію в ньому. Знову засіяло сонце в Його тілі. Він відчував цю теплу золоту кулю, яка заповнила його від адамового яблука до лобкової кістки. Вона пульсувала, часами викидала назовні протуберанці пристрасті і тоді Він телефонував їй на сотовий номер і вони говорили і говорили так ні про що, просто аби почути рідний голос. Вони пили золоте світло і не могли вгамувати спрагу. Вони приходили у сни один до одного. Вони приїздили один до одного і ті зустрічі були казковими.

Всі ті численні чоловіки та жінки їх минулого зникли як тіні, навіть імена їх було важко згадати. Ті закоханості та кохання виявилися просто ерзацами на тлі цих почуттів, бо нікого раніше Він так сильно_пристрастно_ніжно_дотульно_невимовно_незбагненно не кохав. І вона не кохала, бо ті її кохання були радше закоханості на межі афектних розладів дівчинки, яка хотіла великого кохання та не вміла його знайти насамперед у своїй душі. А ті кого вона надибувала, не вміли розгледіти в ній Жінку, здатну кохати до самозабуття до розчинення в любовній Нірвані. Дрібні то були чоловіки, яким хотілося тіла молодого і то не надовго. Бо не було в них гармонії як не було її в ній. Її Велике Серце було ще дитинчам.

А зараз воно стрімко росло та мужніло. І Сонце в ній стало таким же золотим та великим як і в Нього. І мінялося її життя стрімко. І спочатку боялася вона тих змін, бо уявлялося Їй ще малій на початку, що стрімко мчить вутлий кораблик Її життя, ще кілька місяців тому майже пропащого, у відкрите море і перекинуть його хвилі і пропаде воно там без вороття у пінистих хвилях… Але потім Вона сказала собі «Але ж я хотіла Кохання, то чого ж я боюся? Хіба Бог - не любов. Хіба мої сумніви та страхи не є недовірою? А як нема в мені віри, то нащо це все? Який у тім сенс?»

І стало їй спокійно та погідно. І перестала вона мчатися по колу своїх буднів та празників шахтною конячкою. І злилися дві ріки у одну. І стало у них одне серце на двох. І їх два сонця утворили двозіркову систему. І куди б вони не їхали чи йшли, куди б не мандрували, то був рух назустріч. І відчула вона врешті решт справжнє щастя бути Жінкою Його Світу. А він отримав у подарунок двоє щасть: кохати Її та бути коханим…

Ви хочете дізнатися чи врешті сплелися їх тіла у тугий канат? Якщо розглядати все у руслі причинно-наслідкових ланцюжків, то так воно має бути само собою. Але ж це їх особиста справа. А я не люблю заглядати в чужу спальню…

Це щасливий кінець? Не можу сказати достеменно, але мені здається це все ще щасливий початок…
;