Берiзки

На узбіччі лісу росли дві берізки. Одну звали Біленька, другу – Тоненька.
 Кожного ранку Біленька прокидалася з першими променями сонця й старанно збирала росу. Тоненька в цей час спала.
 - Невже тобі не потрібна водичка? – дивувалася Біленька.
 - Чому ж, потрібна. Але для цього не обов’язково так рано вставати.
 - Як це?
 - А так: домовлюся з хмаринкою-дощинкою  – вона мене й поллє.
 Берізка з подивом дивилася на сусідку - дивна!
 Якось раз вона запросила Тоненьку гілочками похитати.
 - Приєднуйся! – гукнула.
 - Не хочу, - відмовилася та. - Я сонячні ванни приймаю.
 Біленька здивувалася:
 - А що робитимеш, коли вітер нападе?
 - Домовлюся.
 Минали дні. Почалося спекотне літо. Біленька прокидалася разом з сонечком і досхочу пила крапельки роси. З кожним днем її крона ставала сильнішою, а гілочки гнучкішими.
 Подруга ж спала до півдня й просила водичку в хмаринок. Її гілочки так і залишалися тоненькими й слабкими, та це не турбувало лінивицю. «Якщо потрібно буде щось - домовлюся», - думала вона.
  Аж раптом одного дня налетів Буревій.
- Допоможіть! – гукнула Тоненька до хмар.
 Вітрисько поглянув на небо й розсміявся. Він, граючись, розігнав захисників берізки. 
 - Ну що, красуне, потанцюємо? – закружляв навколо дерева.
 - Я не хочу, - заплакала берізка.
 - А хто тебе питатиме? – зареготав вітер.
 Він закрутив віти Тоненької, пригнув крону майже до землі, і, напевне, берізка б загинула, якби не Біленька.
 - Агов, Буревію, - звернулася вона до вітру. – Ти завжди такий неввічливий?
 - Хто тут пищить? – відірвався від Тоненької вітер.
– Це ти? – підлетів до Біленької. - Тобі що жити набридло?
 - Я тебе не боюся, - відказала берізка.
 У Буревія мову відняло.
 - Ти хоча б знаєш, з ким розмовляєш?
 - Знаю.
 - Та я тобі!.. – і він почав крутити гілки Біленької.
 Але не дарма берізка щодня гілочками хитала й  крону вигинала. Як не старався вітер, а зламати білокоре дерево йому не вдалося.
 - Я ще повернуся! – пригрозив Буревій і полетів геть.
 А берізка розсміялася. Вона розправила гілочки й подивилася на сусідку:
 - Ти як?
 - Не дуже, - ледве промовила Тоненька. – Гілки поламані…
 - Нічого, нові виростуть, - підбадьорила берізка.
 - Правда?
 - Авжеж! Але для цього потрібно рано вставати й багато працювати.
 – Я згідна, - промовила Тоненька.
З тих пір минуло багато літ. Ще не один вітер прилітав побешкетувати, але все марно: у берізок жодна гілочка не зламалася!