Пьеса в стихах

                David
                (Коханий)


                Кірєєв Євген Олександрович












Дійові особи :
Давид – піаніст.
Джулі – перлина кабаре, куртизанка.
Інес – прибиральниця.
Єва – бабуся Давида.
Крістоф – коханець Джулі.
Ролан – член приймальної комісії консерваторії.
Конферансьє кабаре.
Танцівниці кабаре – масовка.
Чоловіки в вишуканих костюмах і капелюхах – масовка.
Прибиральниці, жінки в сірих халатах – масовка.

1905 рік. Прованс. Невеличке містечко Peillon (Пеільон), яке розкинулось посеред мальовничих гір Альп. Давид спускається з альпійських гір, наближається до свого будинку. Біля будинку прогулюється Єва.
Давид (співає):
Цього сонячного дня, звучить музика моя,
нею наповнені ці дивовижні місця.
Мені лунає вона звідусіль,
з цих мальовничих альпійських гір,
з цих похмурих зелених лісів,
з цих туманних квітучих лугів.
Чую, доносяться звуки гучного органа та брязкіт фортепіано.
Там мужній бас і лагідне сопрано,
скрипковий ключ разом із нотним станом.
І зіграю, я вам зіграю, цю симфонію з раю.
І з вітром полине вона у небеса, у небеса, у небеса.
Єва не помічає Давида.
Єва (співає):
О Прованс, ти дарував ще один шанс.
О Прованс, ти здійснив всі мрії.
О Прованс, ти прихистив блудних сиріт!
Єва помічає Давида.
Єва (кричить): Давиде!
Давид підходить до будинку. Єва та Давид заходять в середину.
***
В кімнаті стоїть піаніно та стілець.
Єва: Де ти стільки гуляв? А ну, сідай за піаніно. Зараз маєш зіграти Моцарта і Баха, потім Шуберта та Брамса, і ще Бетховена сонату.
Давид (з сумом): О-ох, як багато...
Єва: Не сперечайся, ти маєш тяжко вчитись, щоб стати відомим композитором і піаністом. Це нелегка професія. На твоєму шляху буде багато суперників, але ти не маєш здаватися, доки чуєш цю дивовижну музику в собі.
Давид починає грати.
Єва (співає):
Аве Марія, дай йому сили не впасти на цьому важкому шляху.
Аве Марія, збережи його чисту невинність,
врятуй це серце від підступного й злого кохання.
Аве Марія, допоможи йому встати з колін у біді,
захисти від божевільних та підлих людей.
Аве Марія, оберігай його, як свого сина.
О-о Марія... пробач за всі здійснені мною гріхи.
Давид закінчує грати.
Єва (Давиду): Я завжди хотіла стати відомою оперною примадонною. Одного дня зібралась та поїхала підкорювати Париж. Однак скажене життя великого міста закинуло мене на Монмартр, де я мусила співати в шинках... Та все ж є в тих місцях щось таке, що вабить, що й досі захоплює дух. А ну, заграй канкан!
Давид грає канкан.
Єва (співає і танцює):
Я співала, я співала, краще за всіх знала чого хочу від життя,
я жадала повні зали оперет,
я хотіла гори золотих монет,
я бажала підкорити цілий світ.
Але зла доля закинула мене в шинки,
де я співала медлякі для п’яної юрби.
Давид перестає грати, Єва переводить подих.
Єва: І ось якось я познайомилась з Родольфом, який запросив виступати в його кабаре Чорний кіт, і-іі..
Єва (співає і танцює):
Я співала, я співала в феєричних шоу програмах,
я збирала, я збирала повні зали кабаре.
Танцювала краще за весь французький балет,
я ходила, я ходила по пелюсткам троянд,
одягала сукні найкращих кутюр’є.
І мені дарували вишукані,
блискучі діаманти …
***
Єва: Однак врешті-решт всі ми колись втрачаємо блиск.
Єва хапається за серце і падає. Підбігає Давид, підхоплює її.
Давид: Бабусю, що з тобою?
Єва: Не хвилюйся за мене, все буде добре. Ти маєш вчитись далі, їдь у Париж. Втім, запам’ятай Давид, земна любов принижує чоловіка, він перестає бачити, слухати. Якщо втратиш свою чистоту, то втратиш музику.
***
Паризька вища національна консерваторія музики й танцю. На сцені стоїть фортепіано, за яким сидить Давид, поряд стіл, де сидять три чоловіка і жінка в окулярах – приймальна комісія. Вони уважно вивчають ноти і слухають гру Давида.
Давид грає перед приймальною комісією.
Ролан: Досить-досить. Молодий чоловіче, ви, безумовно, маєте талант... Однак чи маєте гроші, щоб оплачувати навчання?
Давид: Гроші?
Давид (співає):
Та як же ж так, в своєму серці я ношу музичний дар
і він співає, він звучить вам через ноти.
Чи зможу я у вас купить таку науку?
Коли це жар, це почуття страждань і смутку.
Це звуки музики кохання, це звуки листя колихання,
це шум трави, це барви квітів, це звуки сонця, моря, океанів,
це звук дощів розлитих по землі,
це звук небес бездонних та безкрайніх,
це мерехтіння зірок таємничих, неосяжних,
це спалахи блискавок в ночі.
Ролан: Досить, досить... Музика – це не лише ваші почуття, та звуки сонця чи шум моря, це – важка теорія і наполегливе навчання. Для початку, аби потренуватися, спробуйте знайти роботу. В кабаре завжди потрібні гарні піаністи.
***
Давид прогулюється вечірнім Парижем. Світять ліхтарі, на задньому плані невеличкі будинки. На фоні неба, де заходить сонце, пробивається місяць.
Давид (співає):
О гроші, гроші, гроші, де вас взяти.
Маєш гроші – маєш розкішне життя,
не маєш гроші – можеш іти в небуття.
Як же ж мені вижити в цьому шаленому місті.
Гроші, гроші, гроші правлять світом.
Звідки ж я знав, що за все доведеться платити.
Тут за гроші продаються навіть жіночі тіла, жіночі почуття,
купи собі любов на час чи на два.
Бабуся була права, шалене місто пороку.
Гроші туди, гроші сюди, гроші мені, гроші тобі.
Хочеш вчитись – плати, хочеш любові – плати, хочеш води – плати.
У серці дар, та все марно.
Талант згасає, душа палає, життя минає.
Не почутим, не вислуханим лишився я, нема мені вже вороття.
Але жевріє ще крихітний шматок надії.
Давид підходить до кам’яної арки, на якій зверху написано Montmartre.
Давид (тяжко зітхає): Це мабуть зла доля нашого роду.
Друга дія.
Велика сцена кафе-кабаре. Завіса закрита. Виходить конферансьє.
Конферансьє (кричить): Доброго вечора, леді й джентльмени! Зараз ви побачите блискуче, разюче, небачене, шалене, пристрасне, несамовите, фантастично-феєричне шоу “Перлина світу”.
Підіймається завіса, починає грати музика Оффенбаха – канкан. Давид грає за фортепіано. На сцену вибігають танцівниці в розкішних, кольорових платтях, починають танцювати.
Танцівниці (співають):
Якщо докучили вам похмурі обличчя,
якщо втомилися ви від існування,
якщо набридло вам сіре буття,
якщо життя ваше суцільна нудьга.
Досить жалітися своїм богам,
є в нас для вас чарівна муза.
Конферансьє (кричить): У світі може бути погано, а тут завжди бездоганно.
Танцівниці (співають):
канкан – це любовний, пристрасний капкан,
канкан – серце зривається, мов ураган,
канкан – тут шум і гам,
канкан – частка чорта палає в тобі,
канкан – удари світла та пітьми,
канкан – забудь про клопоти життя.
Конферансьє (співає):
Хижий канкан, могутній канкан,
ставить пастки й тягне в капкан.
П'яні, смішні скакають дівчатка,
трико прикриває чарівні ніжки.
Гримить контрабас і б’є барабан,
п’яний канкан, жагучий канкан.
Конферансьє (кричить): А зараз прошу вітати на цій сцені найчарівнішу, найяскравішу, найгарнішу, блискучу перлину шоу Джулі.
Виходить Джулі в розкішному червоному платті. Вибігають чоловіки в вишуканих костюмах і капелюхах. Обступають Джулі.
Джулі (співає):
Я куртизанка не з ребра Адама,
не продамся задешево я вам.
Мої цілунки спраглі й жадані,
з солодким присмаком страждань.
І від отрути губ моїх відразу гинеш.
я ваш сірник, що спалахнув вогнем,
який горить і язичками грає.
Для всіх і кожного – кохана,
палка, шалена й духмяна.
Чоловіки:
Куртизанка Джулі лиха!
Куртизанка Джулі чарівна!
Куртизанка Джулі обпече!
Куртизанка Джулі пригорне…
Джулі (співає):
В моїх устах немає заборони,
та про безпеку думай завчасу.
Не вір мені, я швидко охолону,
у ніжне серце пустку принесу.
Від принципів моралі відсахнуся,
і все ж я – куртизанка між повій.
Але не вір! Ім’я моє – спокуса!
І гріш ціна тобі і вірності моїй.
Чоловіки:
Куртизанка Джулі ранить!
Куртизанка Джулі звабить!
Куртизанка Джулі зрадить!
Куртизанка Джулі обійме…
Чоловіки підкидають капелюхи вверх.
Всі розбігаються, Джулі засмучена сідає з краю сцени. Давид встає з-за фортепіано, підходить до Джулі.
Давид (співає):
Твої уста – ста усміхів печать,
а от в очах чомусь безмежний смуток.
Кричить від відчаю душа,
крик погляду прихованого зла.
Про що ти думаєш завжди?
Про що наповнені думки?
За чим сумують твої очі?
За що терзаєш ти себе?
Джулі (співає):
Не вір мені, мені й моїм долоням,
вони несуть, крім радощів і втіх,
гірку сльозу – розпачливу й солону.
Її сховати навіть ти б не зміг.
Червону сукню надягну,
і в сон чарівний я пірну.
Волосся нагло запалає, й ось,
розкішний одяг спалахнув.
Надушуся духами від “Chanel”
і сумні очі тушшю замаскую,
бо я прикраса для людей,
тепло й усміх їм дарую.
Давид: Ти не одна, але чомусь самотня...
Джулі йде за куліси.
Давид: Якесь дивне відчуття з присмаком жалості й пороку.
Давид сідає за фортепіано, починає грати Yann Tiersen – Comptine D'un Autre Ete: L'apres Midi. Вибігають дівчата в сірих халатах зі швабрами та відрами.
Прибиральниці (співають):
Ми бідняки, ми бідняки.
Хай ми їмо черстві шматки,
Вдягаємось убого,
а в куртизанок духи, шовки,
та все ж ми людяніше від них. 
Ми бідняки, ми бідняки.
Можливо, танці наші не такі пишні,
халати не таких яскравих барв,
та все ж за гроші не продавали свою гідність,
бо маємо поняття про шляхетність й вірність.
Ми бідняки, ми бідняки.
Не чули ніжних слів любові,
і почуття наші черстві, як цей наш хліб,
бо чесність в бідності й вірність,
найвище від усього.
Прибиральниці розбігаються, залишається Інес. Інес помічає Давида, граючого на фортепіано.
Інес: Привіт, мене звуть Інес.
Давид: Давид.
Інес: Ти в нас новенький?
Давид: Так.
Інес: Та ти гарненький.
Давид (засоромившись): Спасибі.
Інес: Ти не зважай, що так вбрана, я тут навчаюсь співу у дівчат. Це найкраще кабаре Парижу. До того ж можу зі сцени проспівати... Нехай співаю в пусту залу, це – тимчасово, от побачиш.
Давид починає грати сумну мелодію. Tom Barabas – Free Spirit
Інес (співає):
Печальні звуки фортепіано,
Шепоче вітер навкруги...
Ці ноти наче оживають
від помаху його руки.
Мелодія ллється плавно,
і піанісимо легкі,
чаруючі звуки явно,
грають музику кохання.
Фортепіано тихий звук,
обійме, візьме до рук.
Пророкує ніжні мрії,
наче сніг впаде на вії.
Звуки в серці цім лунають,
і так ніжно зачіпають,
струни у моїй душі...
Наче нот святі перлини,
я розкидаю вірші
у твоїй святій душі.
Інес підбігає до Давида, шарпає, намагається з ним потанцювати, він злегка її відштовхує.
Інес: Давид, ти колись був з дівчиною?
Давид: Ні.
Інес: І ніколи не закохувався?
Давид: Ні. Бабуся казала, якщо закохаюся, то втрачу свою музику.
Інес: Нісенітниця! Музикант має подорожувати, дихати на повні груди, танцювати. Живи, веселись і помирай від кохання кожен день. Як ти можеш написати музику, якщо не знаєш що таке любов?
Інес: (співає)
І грав, себе він бачив знаменитим,
і знав, що там гуркоче шлях печалі,
від гри гарнішим він ставав дедалі,
творили звуки чудодійство з ним.
Давид: (співає)
Останнім часом якесь дивне почуття в мені,
чи жаль до її сумних очей,
чи пристрасть до червоного наряду,
і в серці все звучить одна мелодія,
сумна й чарівна...
Давид: Інес, а де зараз Джулі?
Інес: Мабуть, репетирує нову роль до завтрашнього шоу у своїй гримерці. Але не раджу тобі з нею бачитись. У неї дуже ревнивий коханець. Скажу більше, цих коханців тьма!
Інес з сумом уходить.
***
Гримерка, невеличка ширма зі стільцем та дзеркалом.
Давид забігає в гримерку до Джулі.
Давид: Джулі, я не знаю що зі мною коїться, серце навпіл розколюється. Перед очима погляд твій тужливий і всі думки лише про тебе.
Джулі: О мій милий, ти закохався! Але знай – любов зла, підступна й уперта. Якщо зробиш неправильний вибір, обпечешся хоча б раз, то більше ніколи, нікого не зможеш покохати по-справжньому.
Давид: Я зробив вибір. Давай втечемо з цього божевільного місця. Грошей в мене небагато, та це ж не головне, адже ми будемо разом.
Джулі: Я не та, яка тобі потрібна. Мене не відпустять, і навіть якщо ми втечемо, нас будуть переслідувати і, можливо, навіть вб’ють. Пробач мене за те, що я тобі не пара.
В цей час забігає Крістоф.
Крістоф: Про що воркуєте, мої голубки?! Ти що, вирішила мені зрадити з цим шмаркачем? Та я тебе…
Хапає Джулі за руку, штовхає. Підбігає Давид.
Давид: Не чіпай її!
Крістоф б’є Давида. Давид падає.
***
На сцені стоїть фортепіано і стілець.
Давид підходить до фортепіано, сідає та починає грати Моцарта – Реквієм по мрії. Заходить Інес.
Інес: Ти чуєш мене? Твоя музика – це самообман, кожну хвилину хтось помирає від голоду, від холоду, від кохання…
У Давида по щоці пробігає сльоза.
Інес (кричить): От ти кажеш, що чуєш свою музику в серці, в душі, але ж в житті ти глухий. Ти забив вуха своєю музикою, щоб нічого і нікого не чути, окрім себе самого, витонченого й талановитого.
Давид непритомніє і падає зі стільця.
Інес (кричить): Давид!
 Інес підбігає й обіймає його.
Інес (плаче): Це я розповіла Крістофу, що ти пішов до Джулі. Вибач мені.
Давид приходить до тями. Відштовхує Інес. Вона йде за куліси. Давид кружляє навколо фортепіано.
Давид (зі злістю):
Мінялась радість пекучою печаллю.
Дощ струн в розриві хмар,
дзвенячий лабіринт рояля,
і біль жадає розчинитись там.
Як тяжко дихається в тиші,
і до Джулі летять безкрайні звуки муки.
Залишаючись не почуті,
розривають серце на шматки.
Давид бере аркуш паперу і ходить навколо фортепіано. (з лівого боку сцени). Забігає Інес і ходить (з правого боку сцени). Не помічають одне одного.
Давид: Я напишу листа Джулі, можливо, так вона мене помітить.
Інес: Я знаю, я напишу Давиду листа, можливо, так почує він мене.
Давид: Без підказки, без чужої волі, линуть сміло з мого серця, теплі слова й щирі почуття.
Інес: Від серця я пишу тобі листа.
Давид:
Моя кохана,
я замучив вас.
Невміло ви
ховали сум в очах,
безмежно синіх,
сьогодні не здолав я ніжні почуття,
згадав ваш сум, несамовиту втому…
Тож поспіх мій несе вам каяття
і дивні зміни у мені самому.
Інес:
Коханий мій,
пробач мене.
Я каюсь у своїх ганебних вчинках,
і знаю я – ти мариш іншою,
та все ж від мене ти здобудеш більшого,
в моїх очах нема вогню без тебе,
із серця лине пісня лиш для тебе.
Давид:
Яким же було моє здивування,
коли зрозумів я, що без тебе
вже не звучить музика моя.
І без тебе вже не прожити мені ані дня.
Інес:
Яким же було здивування,
коли зрозуміла я, що тоді
так божественно звучало
не фортепіано, а душа моя.
Давид: Я піду за тобою на край світу!
Інес: Мені не потрібно цілого світу без тебе. Я помру за тебе.
Давид: Я вкраду тебе ввечері.
Інес: Я прийду до тебе ввечері.
Давид та Інес (кажуть разом): Пробач, що мені запропонувати тобі нічого, окрім найостаннішої надії.
З лівого боку сцени заходить конферансьє.
Давид: Зачекай. Віддай, будь ласка, цього листа Джулі.
Конферансьє: Добре.
Конферансьє іде далі, Інес його зупиняє.
Інес: Стій! Передай цього листа Давиду.
Конферансьє: Та що я вам – поштар?!
Конферансьє йде. Забігає Крістоф з листом Давида.
Крістоф (кричить): Де цей негідник? Ти знову за своє!? Я ж казав тобі не наближатися до Джулі. А ти вирішив її вкрасти в мене? Я ж казав, що вб’ю тебе! І тебе це не зупинило?
Крістоф йде за куліси й тягне звідти Джулі. Джулі вся в синцях й в порваному червоному платті.
Давид (кричить): Ах ти виродок!
Давид біжить до Крістофа, щоб вдарити. Крістоф швидко дістає револьвер, стріляє. Куля влучає в праву руку Давида. Давид падає, хапається за руку.
Джулі падає на коліна, плаче.
Джулі (кричить): Ні!
Крістоф підходить до Джулі, хапає її за волосся.
Крістоф: От бачиш, що ти накоїв? Бачиш, що ти з нею зробив? Вона вже пакувала валізи, щоб втекти з тобою. Проміняти мене на якогось жебрака, нікчему, шмаркача! Ну, що ж, якщо ти не моя – тоді і нічия!..
Крістоф наставляє револьвер на Джулі.
Давид: Стій. Я поїду з Парижу, ти мене більше ніколи не побачиш. Не стріляй.
Крістоф йде. Давид підповзає до Джулі. Міцно її обіймає.
Давид: Пробач мені, пробач мені, пробач…
Міцно обіймаючись, вони сидять на підлозі, світло гасне.
***
Сцена, стоїть фортепіано і стілець.
Давид виходить на сцену з перебинтованою правою рукою. В лівій руці жовта валіза. Ставить валізу на підлогу біля себе. Сідає за фортепіано, намагається щось зіграти. Зіграти не виходить. Заходить конферансьє.
Конферансьє: О, Давиде! Майже забув, тобі лист від Інес.
Конферансьє кладе листа на фортепіано і йде. Давид бере лист, читає. Розриває лист на шматки й викидає. Бере стілець й розбиває фортепіано.
Давид:
Рветься серце на шматки,
від любові та ненависті,
і душа палає в люті
від розпачу, від безвихіддя.
Що мною зроблено?
Що після мене залишено?
Скільки кому подаровано?
Окрім страждання та мук...
Де мій притулок, тепло й любов?
Я без місця в житті зостався.
Всі ті речі, яким віддавався,
віддають мене світу знов.
Давид зітхає, кидає залишки стільця. Бере жовту валізу, йде зі сцени.
З’являється Інес з червоною валізою і в червоному пальті. Здивовано дивиться на розбите фортепіано. Ставить посередині сцени валізу, сідає на неї. Плаче, світло гасне. Інес зникає у темряві.


Завіса.