Нiгтi

Господи, навіщо я вбив його?! Як усе відбулося – до ладу не можу зараз згадати. Начебто усі чекали чогось, і я не зміг змінити вже створений незалежно від мене якийсь невидимий хід подій. Хоча сам хід, далекий і незрозумілий мені самому, я постійно відчував весь той вечір...
Не вийшло б так – було б зараз усе по-іншому. От уже три місяці допитливого і нестерпного слідства залишилися за моїми плечима. Учорашній дуже довгий суд...
І весь цей час я жодного разу не був удома. Не бачив усього того, що знаходиться за цими стінами, того, до чого я так сильно звик за двадцять п'ять років свого життя. Я ніколи не міг уявити собі самого себе в такому положенні. Хто-небудь інший, але не я!..
Мені завжди здавалося, що будь-які мої речі просто не мають сенсу без мене, якщо мене немає поруч, якщо я не користуюся ними. Але виявилося все не так... Тепер я тут, а вони там. І я вже їх забуваю. Я поступово забуваю всіх людей, таких знайомих, близьких і рідних для мене колись, ще зовсім недавно...
Усі відразу начебто зговорилися. (Це так сильно я відчув учора на суді). Вони всі начебто вирішили довести мені, що я – уже зовсім не я. Мені довести і собі. Розумієте?! Собі, причому, вони хочуть довести це в першу чергу, щоб було спокійніше, щоб було все ясно...
Я й сам почав у це вірити. Часом я відчуваю це дуже чітко. Так, я – уже зовсім не я. Якийсь інший... Нудить від цього і вигорає все усередині...
Саме тому я попросив сьогодні ранком у тюремника дзеркало, нібито для гоління. Великого дзеркала в нього не виявилося. Знайшли лише маленьке, кишенькове. З годину дивився на себе, згадував, порівнював і звикав...
Потрібно поспішати…Такий короткий, нервовий день. Чим ближче вечір, ніч і ранок – стає ще болючіше…Мені  страшно і порожньо. Поки мені усе здається, що немає ще чогось головного. Воно, головне і серйозне, повинно от-от уже незабаром з'явитися…
Але  чого ж чекати?! Усе вже сказано. Уже все! Розумієш ти?! Все!!! Завтра опівдні мене прилюдно повісять...
Але поки, мені здається, я цього цілком ще не усвідомив. Усе чекаю чогось...
Дуже хочеться лише одного – щоб хтось був поруч. Хочеться, щоб хтось був поруч весь цей вечір і ніч, щоб він просто сидів і мовчав. Це єдине моє бажання. Напевно, я дуже слабкий...
Скоріше б вже все… Хоча час і так швидко летить. Напевно, я просто втомився…
Завтра…Потрібно так чи інакше готуватися. Увечері мене відведуть у ванну. Там начисто виголюся, зріжу нігті на руках і ногах...
Коли зрізав нігті на лівій руці, чомусь згадав, як цьому вчила мене в дитинстві мати. Таким це важким і важливим здавалося тоді –  давним-давно, майже так само, як і зараз – востаннє.