Зцiлення

Був серед нас один чоловік. Я вже майже не пам'ятаю його обличчя. Воно стерлося з пам'яті, пригадуються лише якісь окремі риси. Імені його я, на жаль, теж не пам'ятаю.
Він був давно вже хворий. Страждав від цього і хотів зцілитися. Хвороба його була звичайною, як і в більшості з нас: як тільки він брав у руки повітряні кулі, вони зразу ж  лопалися. І секунди не міг він удержати їх у руках своїх.
Один раз він підійшов  до майстра. Підійшов з поясненням цієї хвороби (хоча майстру і так нічого  не потрібно було пояснювати) і з великим бажанням від цього звільнитися. І майстер довго дивився на нього, посміхався і, начебто міркуючи про щось, хитав головою. Потім він раптом став серйозний і чіткий. «Ти зцілений!» – сказав майстер, а після цього, знову посміхнувшись,  пішов своєю дорогою.
І велика радість була в серці зціленого! Тілом його пробігла хвиля незрозумілої сили і простоти...

Але... Як тільки після цього в його руках знову лопнула чергова кулька, він забув про усе це. Він довго сидів на одному місці, обійнявши коліна довгими і худими руками, рівномірно погойдувався вперед та назад, мовчав, дивлячись в одну крапку перед своїми очима. Часом він плакав. І в цих сльозах було так багато усього: розчарування, зневір'я, порожнеча, приреченість, образа...
З цим жив він якийсь час доти, поки одного разу ранком не зрозумів одну дуже просту і разом з тим сильну річ... Адже, лопаючись, кожна куля видає свій звук –  особливий, не схожий на звуки всіх інших куль.
І він навчився використовувати це. Він став господарем цих звуків! Він грав! Боже мій! Як він грав! Ніхто, крім нього, не вмів так підбирати ці звуки із тисячі інших... І це була чудова музика. Прекрасна, урочиста і сильна: і по своїй природі, і у своєму звучанні. Вона так сильно допомогла багатьом з нас. Допомогла і допомагає зараз, у той час, коли хтось розчарувався, не вірить у свої сили, коли не відчуває радості від наповненості усього навколо таким простим, прекрасним, вічним і від цього сильним і непереможним. 

7/04/2003 рік.