Заклекотали, закликали лелеки на деревах заклечаних. Лагідно, теплою дланню на плечі нам ліг вечір Зорею повною.
Повенна тобою по вінця душа моя спрагла то снить містом барвистим з палацами та площами, то марить небом завішеним дощовицями олив'яними.
Хмарами білими легкими заповитий Місяць марно намагається місток покласти на плесо, по якому Лель перебіг би на твій бік, Ладонько...
Любчики невтішені подалися на луки заливні любку трилистну шукати. Нюшать дзвоники лілові дорогою, багуном милуються, силою молодецькою тішаться в раменах розлитою, прутики всохлі сподіваються оживити...
А веселка напивається одним рогом росами біля вільшини та Россю, щедро вбраною в татариння, іншим боком. І ціпеніє розум від краси травневої і серце тріпотить пташком, що от-от вилетить із гніздечка твого, Господи...
Травневi Акварелi
© Copyright: Валентин Лученко, 2011
Свидетельство о публикации №211050700898
Свидетельство о публикации №211050700898
Рецензии
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.