***

Рецензія

Емануель Шміт « Сумо, що ніяк не міг погладшати»

Звичайна хмара завжди
може перерости у блакитне небо

Для того щоб отримати те, чого ти ніколи не мав, необхідно приготуватися зробити те, що ти ще ніколи не робив. Така суть сучасного життя.
Якщо вас хоча б якось чіпляє за тема за серце, то варто прочитати майже одноіменний твір Емануеля Шміта « Сумо, що ніяк не міг погладшати». Навряд спаде на думку, що така назва може привідкрити завісу до риторичних та хвилюючих суспільство тем, як життя, свобода, воля, відносини між чоловіком та жінкою, питання релігії, самотність та замкненість, протистояння світу…

14-ти річний японський хлопець на ім'я Джун заблукав у власному тілі, у власній душі. Він залежний від незвичайної хвороби, що носить назву
 « алергія на людство». Ця хвороба невидима, але її прояви ладні болюче чіпляти за живе кожного, хто слабкий волею і перестав вірити у себе. Джун втік з рідного дому, вирішивши заробляти самостійно на життя, він не вірить у себе, але поряд з тим, вважає, що суспільство, що не схоже на нього не має нічого гідного.

«Я відчував, що я самотній між речами, самотній між людьми,самотній між словами, які позбавлені сенсу, самотній між ідеями, які пусті. Я рухаюсь, але ніби вакуум наді мною, порожній вакуум, який є істинним центром світу»


«Я втратив все - житло, статус, зайнятість, честь, гідність ... втратив все, крім свободи…».

Раптово у житті Джуна з'являється людина, абсолютний антипод його сутності, старий дядько Шумітсу. Він постійно дорікає молодому, що той має занадто легку вагу…
Не все так просто, якщо ми говоримо про розуміння власне тексту. У кожному рядку прихована історія однієї проблеми, що пов'язана з поняттям "людина».
 Легка вага, це певно не матеріальна річ, а легковажність власної гідності. Сила волі є у кожної людини, але ступінь цієї сили може бути мізерною, і тоді людина потребує підтримки своїх суджень і думок, потребує людину сильної волі.
Джун пережив важке дитинство, втратив батька, якого змусила втратити життя робота… Зневірився у валасній мамі…До того ж важав себе неправильним. Ще й з'являється незрозумілий чоловік, що постійно його нервує своїми доріканнями.


Здавалося б, що може врятувати його від абсолютної «надієвої» деградації…
Іноді ми не розуміємо одразу, що насправді люди, що з'являються у нашому житті аж ніяк не випадкові. Кожна особистість по-своєму вагома і необхідна.

Шміт говорить своїм твором про те, що варто бути не переможцем над кимось, набагато важче  і важливіше стати переможцем над собою.

Кінець твору змушує задуматись і переглянути власне життя…
Можливе десь, поруч з вами є такий Шумітсу, що ладен підштовхнути вас до 5 наважливіших само ( що до речі співзвучно з «сумо»): саморозуміння, самовдосконалення, самопожертви, самопереосмислення, самодовершеностіь. А поряд з «само» варто не забувати про важливість близьких вам людей.
Якщо б я була Джуном, то була б точно впевнена, досягши таких результатів, що не важливо як ти падаєш, важливо те, як ти підіймаєшся!