Недотепа

Перевод Петро Домаха


http://proza.ru/avtor/dionisiy



«Неумёха»  на украинском языке.



Не хочу, щоб ти знав, як я живу. Без тебе.
Сміхом, як відточеним олівцем, вимальовую у повітрі безсилля.
Життя здається покинутим гаражем, у якому мрії вкрилися пилякою, ніби спущені шини.
Лише іноді пестить мою порослу страхом розгубленість золотаве, втішне почуття – недосяжне для людських рук, Сонце.
Гарні сни зрізаються лезом дзвінка – мені то видається якимись порціями мрій.
Мрій, які ковзають і втікають.
Не хочу, щоб ти знав, як я живу. Майже живу...
Дивно, що мені продовжують говорити компліменти.
Чарівні слова – для жіночої радості сезонні бювети. Душі ажур.
Випадковий подорожній у плацкартному вагоні стає другом моїм.
Тобою дарована іграшка замінює у відрядженнях подушку.
Я стала різкою та холоднокровною.
Суворіша з підлеглими. З керівництвом у вічному бою.
А з подругами балачки лише про погоду.
Не хочу, щоб ти знав, як я живу.
Замість того, щоб робити троянду навіть із помідора, я грію мікрохвильовкою суп, заморожений у минулому столітті.
Хтось думає, що я календарями ледачкувато повзу. А комусь здається моє життя суцільною викупленою звитягою.
Кохання – не довгожитель. Воно помирає раніше людини.
Так кажуть розчаровані серця.
Не вірю! Не вірю! Не вірю!
Не хочу, щоб ти знав, як я живу.
Сварюся із відображенням у свічаді. Сумую за тією, що була щасливою.
Я перетворилася на безпорадну недотепу.
А з тобою я вміла багато чого...
Відчувала себе рибою швидких вод.
Пливла звивистим руслом буднів. Ховалася від сильної течії болю за тобою, як за каменем. Наближалася до берегів щастя ранкової години...
Засинала від читання касид, що розвіюють смуток.
Кому тепер читаєш ти вірші Аша аль-Аша*?
І нехай живеш з іншою, і вона називає тебе «мій».
Не хочу, щоб ти знав, як я живу.
Якщо коли-небудь випадково зустрінемося, я буду сміятися і лукавити!
Щоб ти, поглянувши мені вслід, тихо мовив:
– Вона мала рацію. Вміє жити без мене і виглядає краще.
А я підморгну випадковому зустрічному та покваплюся геть...
Не хочу, щоб ти знав, як я живу.
Тобою ще живу...



* Аша аль-Аша – прізвисько арабського поета на ім’я Абу Басир Маймун ібн Кайс аль-Бакрі (до 570 – бл. 629).



Текст на русском языке здесь:

 http://www.proza.ru/2009/01/13/773