Дурна невтiшнiсть

Перевод Петро Домаха


http://proza.ru/avtor/dionisiy



«Дурная неутешность»  на украинском языке.

Закриваю вікна темними портьєрами.
Ховаюся на часинку від себе, від сонця та від Бога...
Біль, як загублене щеня, що скиглить усередині. Остання мрія сказала – прощавай!
Душа без мрії – це бездітна мати, вона приречена доживати свій вік без захоплення.
А над містом повисли хмари нічні. Десь, трохи вище них розташовано, напевно, рай.
На чорному небесному папері шрифтом із хмар – текст і зорі замість розділових знаків.
Минуле, як ледачий флорист, збирає ікебану із висохлих снів і пробачень.
Життя – це пристань із причальними вежами, де кожен із нас не раб, а зодчий...
Зводимо тую будівлю «сьогодні» – «завтра» скріпляємо вірою, прикрашаємо благословеннями.
Називаю смуток, що подорослішав, малюком. Ночами він ворожить мені на сльозах.
Не забути тебе і вже не повернути...
Розлука зрешетила моє серце неминучістю.
Підводжу очі чорним олівцем, кличу весну перламутровим блиском на губах.
Валокординове повітря в кімнаті жартівливо маніжиться з поганою невтішністю...
Позолочені промені сонця знайдуть мене, що тоне в темряві, навіть за тисячі миль.
Бог посміхнеться, зауваживши, як пір’їнка, що вирвалася з його подушки, впаде на мою долоню.
Не знаю, де літала в минулих життях моя душа, але де б вона не блукала і коли, цей світ я сприймаю із посмішкою замріяного дервіша та з легким зітханням, як перед дощем...




Текст на русском языке здесь:

http://www.proza.ru/2008/02/09/114