Передмова

 Після роботи я люблю інколи довго дивитися у вікно. Знаєте, багато чого побачити можна там;для роботи моєї це буває корисно. І от, свято переконаний в користі цього, я став вдивлятися у свій за-віконний пейзаж. Була зима, і окрім снігу та голих дерев там нікого не було…. Та раптом посеред цього зимового пейзажу зринула постать худого високого юнака в чорному пальто, капелюсі такого ж кольору і чорних лакованих туфлях. Йшов він повільно, похиливши голову вниз і, здавалося, байдуже думав про щось…
Мені стало цікаво, про що він думає, куди йде, звідки, що його там чекає і що він уже пройшов. Я схопив перший-ліпший клаптик паперу зі столу й почав швидко записувати всі свої думки про нього, аби не розгубити їх…
З тих думок, що я записав, потроху почали складатися окремі уривки, епізоди, картини... Я, трохи провагавшись, все-таки наважився винести ці картини на широкий загал…