Казка про павучка Ниточку

Кожний має свій дім: у лисички - нора, у пташечки - гніздечко, і навіть рибка знаходить спокійне місце у водоймі.
А в павучка Ниточки домівка була на ялинці. На найбільш лапатій гілочці він сплів собі хатинку-павутинку.
-    Привіт, Ниточко, - привіталася Сорока. – Як справи?
-    Потихеньку, - відповів павучок і неквапливо продовжив виплітати меблі.
-    Знову щось майструєш? – запитала сусідка Білочка. Вона якраз прямувала до сестрички в гості.
-    Так, - кивнув павучок. – Плету столик і стільці, щоб було за чим із дощику чай пити.
-    Хороше починання, сонечко в поміч!
-    Дякую, сусідко. І тобі погожої днини!
Так минали дні, аж поки одного разу не зірвався вітер.
У-у-у… Захитав дерева… У-у-у… Прихилив трави…
Всі лісові мешканці швиденько поховалися по домівках. Зачинився у своїй хатинці-павутинці й Ниточка.
Але вітер був настільки сильним, що плетені двері зірвалися й полетіли геть…
«Ой, біда, біда», - забідкався Ниточка. Та вітру було байдуже: він вирвав з лап павучка ще нещодавно зроблені меблі й розкидав їх по лісові… «Ой, лихо, лихо, - заплакав павучок, та вітер не зважав.
Коли хатинка-павутинка була потрощена, вітер-бешкетник схопив павучка й поніс геть від ялинки… Але цього Ниточка вже не пам’ятав, бо знепритомнів.
-    Де я? – запитав, коли розплющив очі.
-    Ти в домівці тітки Чорниці, - пояснила йому Білочка. Вона довго шукала сусіда, після того, як затих вітер.
-    А чому я не у своїй хатинці? – здивувався павучок.
Білочка важко зітхнула:
-    Немає більше хатинки-павутинки…
-    Як це? – не зрозумів Ниточка.
-    Вітер все знищив…
Запанувала тиша. Здавалося, навіть дерева затамували подих. Ниточка заплющив очі, обхопив голову лапками й ніби закам’янів.  Лише важкі сльозинки видавали, як йому гірко й боляче.
Порушила тишу тітка Чорниця:
-    Ти можеш жити в мене.
-    Або в мене, - запропонувала Білочка.
-    Ні, друзі, - твердо відповів павучок. – Я вам дуже вдячний за допомогу, але я маю побудувати свою хатку.
«От молодець! – подумала Білочка. – Такий маленький, а не здається!»
«Хто б міг сказати, що така невеличка комашка може бути такою мужньою?» – з гордістю поглянула на Ниточку тітка Чорниця. Вона добре знала, скільки біди наробив у той день вітер. І досі її сусіди-дерева стогнали, дивлячись на свої поламані гілки. А скільки домівок понищено у птахів! І не злічити!..
-    Молодець! – похвалила вона павучка.
Кілька днів Ниточка ще погостював у привітної Чорниці, а коли повністю одужав, зібрався в дорогу.
-    Будуй свою хатинку тут, - вмовляли його сосни.
-    Залишайся зі мною, - припрошувала Чорниця, та павучок відмовився. Він чемно подякував за гостинність й вирушив до своєї ялиночки.
-    Привіт, Ниточко! – радісно вигукнула Білочка.
-    Ти повернувся! – усміхнулася ялиночка.
-    Так, - кивнув Ниточка.
Павучок знову побудував домівку на гілочці ялинки, сплів меблі. А лісові мешканці почали ставити його в приклад своїм дітям: «Бачите, не слід боятися труднощів. Подивіться на Ниточку: вітер знищив його домівку, а він побудував нову, ще кращу!».