вiчно поряд

;Щаслива? ти запитай одного разу мене, зустрівши на вулиці. Я скажу так. Розповім тобі про те як змінилось моє життя після нашого розриву. Розповім, про людей які зробили мене такою, щасливою.  Про тих хто не дав мені часу сумувати, про них справжніх друзів. Запитаю тебе як ти там без мене. Хоча знаю відповідь наперед.  Ти скажеш що все добре, що маєш івчину, яка дарує тобі те що не дарувала жодна. Ми будемо мило говорити, і просиівши цілий день в "нашій " кафешці, не замітимо, як пройшов цілий день. Ти проведеш мене додому, і згадаєш наш перший день зустріччі. Візьмеш мене за руку, і запитаєш чому все так... я подивлюсь тобі в очі, обійму і прошепчу " не дивлячись на все ти найкращий" поцілую і піду.

І знову пройшов рік. Ми знову змінились, стали старші.  Гуляючи з подругами, я замітила дуже знайомий погляд, направлений на мене. Я глянула і побачила тебе. Пройшовши повз тебе я зупинилась на хвильку, і прошепотіла "хочу повернути все ". Ти почув та не звернув уваги. Я. пройшла і не озирнулась, я знала що це ще не кінець.
Сьогодні вечором ми з подругами зібрались погуляти. Прийшовши   в наш улюблений клуб, я залишилась на дворі, сама не знаючи чому. І що ти думаєш, стою і бачу ти йдеш, а поряд вона.
Ти підійшов привітався, ми поговорили, і все тієї ночі ми зустрічались з тобою тільки поглядами. Літо закінчилось. Ти знову поїхав.

Три роки.  Зміна повністю нас. Ми не бачились довго. І пройшов весь той час, все забуто. Пробачно.
Як завжди  наша зустріч була випадковою. Ми з івчатами сиділи на озері, і я відчула як до мого плеча торкається рука. Я повернулась, і побачила тебе. Довго не думаючи я тебе швиенько обняла, і сказала шо скучила. Ми пройшлись кругом озера, поговорили.  На тому розійшлись. Прийшовши додому я згадала ті минулі рази коли ми бачились. І надіялась,що знову зовсім випадково зустріну тебе на вулиці. Але ні. Я дізналась,що ти поїхав, і все надія знову залишилась в моєму серці.
;
Рік я жила спогадами, надія залишалась, десь дуже глибоко. І я чекала, не дивлячись ні на що я чекала тебе.
Літо. Відпочинок. Море. І знову ти. Ніколи б не могла подумати,що зустріну тебе тут. Хіба ж це випадковість? ДУмаю ні, а можли накручую себе. Ми як завжди мило поговорили. І на тому все закінчилось. Я поїхала додому.
Дорога була дуже жалекою і довгою. Я багато думала, про те що сталось. І вирішила.
Одного вечора я пішла на наше улюбленен місце. Кришу. Я просто хотіла побути на одинці з своїми думками. МУзика, хмари,  з низу доносився сміх дітей, це все дуже радувало. Ветер. Такий сильний, навіяв сумні думки, знову спогади.Я знову опинилась в чиїхось обіймах. Відчула тепло, щасття. Я знала, що це ти. І знову ж таки при проговорили цілий день. Ми згадували, ми сміялись. Ти сказав що  завтра їдеш  на навчання, і  попрросив,щоб я тебе провела. Я ен задумуючись погодилась. Ти провів мене додому і на цьому ми розійшлись. Наступного дня, я захворіла. Я думала, що не зможу тебе провести, але  появилась така думка, що якщо я впущу цей шанс побачити тебе знову, то не вибачуу собі. Я так хотіла виглядати як най краще, але мені було не до того. Я вділа штани, майку, зробила гульку(ти завжди любив коли я робила її) і поїхала на вокзал. Ми знову зустрілись. Все було так як колись. Я провела тебе  до вагону, ти обняв і сказа "вибач мене, я тебе більше ніколи не відпущу"