Крізь товщу часу несуть потоки світла вже мертві зорі. Бо так, бо простір, бо час...
У теплім морі що ніч, то більше життя буяє. У сні ростеться, плететься доля мов та квасоля чи паничі по тину...
Я не покину тебе, мій Друже. Ми сядем разом у потяг, який домчить до Океану. На кручі станем, у низ поглянем, знайдемо стежку, сплетемо пальці щоб слухать хвилі єдиним серцем...
Аквареллю по Мокрому
© Copyright: Валентин Лученко, 2011
Свидетельство о публикации №211060300480
Свидетельство о публикации №211060300480
Рецензии
Іноді здається, що астрономія - це суцільне шарлатанство. :)) Як можна обговорювати те, що знаходиться на відстані мільйонів світових літ і вивчати те, до чого не можна доторкнутися? За спектрами? Але Поезія повинна бути вдячною астрономії за коштовні образи...
А може, це Астрономія має бути вдячною поетам?.... :)))
Татьяна Лимонова 04.06.2011 14:01 • Заявить о нарушении
А може, це Астрономія має бути вдячною поетам?.... :)))
Татьяна Лимонова 04.06.2011 14:01 • Заявить о нарушении
і не тільки астрономія)))
ніхто нікому не винен)))
світ - єдиний!
)
Валентин Лученко 05.06.2011 14:17 Заявить о нарушении
ніхто нікому не винен)))
світ - єдиний!
)
Валентин Лученко 05.06.2011 14:17 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.