morus alba. morus nigra

Всі ДЕ, ЖА і навіть ВЮ
переплелись воєдине
в триєдинстві на кожен пелюст конюшини:
безепітетні трагедії, когнитивно-диссонансна реальність і міжстолітні світи,
але ж в моїй
карбованій на зап,ястку рослині--
чотири, врізаючих пальці,
життєвих старокнижних листи.
В однім
промушльована до печеної крові
неандертальська шерсть
тих мхових тіней,
оксамитових їстомою
тваринних шкур, просмоктанних
діжковим дьогтем, базальтами і миршавим нутром.
До біса всіх других (другий) перезрілих
фінікових птах;
чи перебрала я в життях/ в віршах із тропами?
чи то вони з гомеопатією перебрали,
залишивши од мене фаянсовий кістяк?
На третьому прокльонному числі,
не знаю чом,
всі стеклі од літнього простою думки
сидять у морви
цілими днями, чиї кольори-протестанти
не схотіли клонитись Дисперсії,
та суржиком
говорять із тобою,
і, поки не бачиш, розпаковують твої сумки;
раніше я усіми днями сиділа на балконі,
і чесно-чесно кажу,
гадала, що ніхто, крім мене, так не любить зиму,
що ніхто, крім мене, так не ненавидить блудницьке літо,
хоча я звісно знала, що бувають різні;
і тільки потім про кожну із істот зникомо зрозуміла,
та хто ТИ є-
коли побачила раптово свою голову в небаченім
,із римами та без,
цвітінні.
Так,
тепер я точно розв,язала рівняння з чотирма невідомими,
розв,язавши інтеґрал,
де допустимі значення плюс та мінус безкінечність.
Четвертий лист- то ти,
а серед попередніх трьох-
має значення лише той, що від раннього дитинста
мене, і таких як ти,
виховував.
...
"Вона бачить мене маленьким хлопчиком
із іржавими пасмами відквітчених іммортелів;
вона п`є мене не дитячими ковтками через очі,
і каже, що я- поле."
- зажди, то я тебе таким бачу!
ти- людина від болі.
...о, так, пробач,
я маю дуже велечезні руки,
в прямому й переносному значенні,
тому і створюю альтер-его
тобі,
і ми разом стільки часу
моєї самотності проводимо,
що він став моїм кращим братом і картярем моїх без.країв і багаточисельних світлих армій воєводою.
і він такий реальний, ти би знав!
тому, коли спілкуємось, мені не треба вже нічого говорити: ти все чув.
його гілки напомацки шелешуть до реальності,
і найстрашніше- він тебе задушить.
...
Цілком очікувано,
з видихом "нарешті",
я дивлюся на звірячий труп;
в душі спокійно
-- батько, ти був першим.
А люди з другого мене поволі розкидали
на смітття:
чи є тут зміст?
Я мрію про одне від них-
про прощення і про каяття.
Хоча насправді мрію я про інше.
У мене задля них занадто товсті руки і великий картопляний ніс,
і, мабуть, людям
я сама
намагаюсь бути непотрібна,
бо я не хочу, щоб іх верло,
як мене від себе верне, коли я в дзеркало дивлюсь.
Третій вже занадто іллюзорний,
і я ніколи не побачу ці світи,
багато думаю вже про ці руки,
але ж вони- фізичне,
тому і не побачу,
а попроситися туди- не зможу, я по житті в таких от ситуаціях мовчу.
Залишився четвертий,
ой бідний мій четвертий пелюсток,
ти сам одірвешся у кришталевому мовчанні
бетонним птахом, що каменем крізь вітер
впаде кудись у прірву, і не зачепишся за гілки другого себе,
він зникне ще раніш од тебе,
так, навіть з жалості, не обійнявши мене.
Що залишилось од моєї конюшини?
Стебло- то я,
із рваними ранами на місці,
де раніше були трагедії, реальність, світи і четвертий- той що рідко на такій рослині буває- ТИ.