Так хочеться хоч трішечки побути дощеням,
Згорнутися калачиком у тебе на колінах,
Попеститись, мов кицька. Ти знаєш, Янголя,
Життя моє проходить у безпощадних війнах.
В цю ніч переболіло –
А за вікном ясить.
Беру у битву промінь
Сонця золотого.
Я не загину, ні, на полі бою, бо:
Я – жінка! Значить: воїн! Мені вже не звикати…
Не плач, моя печале, мовчи, моя журбо,
Мій дивний Янгол спить – пресвітло у кімнаті.
А день терпляче жде на сніжному коні.
Він відвезе туди, де не кричать осанну.
Як житиму без тебе в тій хижій чужині?
І нерви на межі, і кровоточать рани…
Мені б тебе назавше...
І пити сни, як мед.
Щоб ти мене ніколи,
Не випускав з обіймів.
На серце нанизала
Спогади...
Вперед!
Туди, де йдуть безумні,
Страшні
Столітні
Війни.
Жанна Д Арк
© Copyright: Марианна Марианна, 2011
Свидетельство о публикации №211061401133
Свидетельство о публикации №211061401133
Рецензии
Перечитав кілька разів. Важкий текст - змушує думати.
І сумний...
Василь Кузан 15.06.2011 12:53 • Заявить о нарушении
І сумний...
Василь Кузан 15.06.2011 12:53 • Заявить о нарушении