не озираючись
...син – ніби білий метелик, він вирвався уперед, вертке-мале, йому завиграшки долати такі от живі перешкоди, а я – зовсім відстала... подумки лаюся – і якого милого ми поперлись до дідька у зуби? Всі нормальні люди – оно широкою дорогою попід потоком ідуть, а цьому малому щоразу пригод подавай!
...малий розмовляє голосно, збуджено, не озираючись… Він знає, що я неодмінно іду позаду нього, така собі дитинна певність у дорослій присутності-надсутності, певність, що так триватиме завжди – і дорога, і він, і я…
Світ довкола просякнутий запахами і кольорами, щойно у лісі прогримотіла злива – і земля видихнула глибоко-глибоко, десь аж зсередини тіла, як жінка після любощів. Лежить – така нетямна і втишено-щаслива...
Після зливи трави голови піднімають, я просто попід ногами відчуваю, як вони ворушаться, щохвилини підростаючи.
Бджола ошаліла – шпарівна ґаздиня заморена – літає понад шипшиною і не знає, куди присісти, бо кущ – мокрий, як хлющ, і нема на те жодної ради.
....Малий тарабанить скоромовкою щось про гриби, які неодмінно підростуть за ніч на цілу голову, і про те, чи не страшно коням спати самим на луках – а що як вовк прийде – а вони прив'язані?
...Тоді зупиняється рвучко - ой! - нагинається, і піднімає зі стежки слимачка, примовляючи до нього, смішно розтягуючи слова, як дорослий – дитині: – Равлик-пааааавлик, висунь ріжки! Малеееенький! Та куди ж ти полііііз? Це ж стеееежка! Тут же лююююди ходять… повзи до лісу, повзи! – і саджає його набік, на опалу хвою...
... слухаю його – і посміхаюся…
... а вже через хвилю здригаюсь усім тілом, відчувши під своєю ногою характерний звук – тріснутої, розквавцяної хатинки слимакової і вогкого, драглистого тіла під своїми гумачками...
... і серце до горла підстрибує...
... малий озирається збентежено, щось наче відчувши, перепитує несміливо:
- Що, ма? Щось сталося?
- Ні, нічого, все добре, ходімо, швидше... – лепечу, відчуваючи липку нудоту, страх якийсь дивний – страх чогось неозначеного, та непомірно великого – непевності цього світу? долі? фатуму?
... і вже майже біжу, і шипшина – свідок єдиний – тягне за поли руками розідраними…
Тільки би швидше забратися звідси.
Не озираючись.
Наче із місця вбивства.
... Що це було? Що це було насправді?
... для людини дорослої-мудрої – один із численних епізодів, які забуваються тієї ж миті, коли трапляться... Ненавмисно ж нарешті! І не дивіться на мене так...
... для людини малої-чутливої – підозра, що немає нічого вічного у цьому найкращому зі світів. І що добрими намірами, і що кроком необережним можна зламати завиграшки чиєсь ранкове життя усміхнене...
... а для равлика – апокаліпсис його дощового пахучого світу...
Свидетельство о публикации №211061700606
...сын - словно белая бабочка, он вырвался вперед, веретено вертлявое, он играючи преодолевает такие вот живые препятствия, а я - совсем отстала... мысленно ругаюсь - и на кой ляд мы поперлись к лешему в зубы? Все нормальные люди - вон широкой дорогой под потоком идут, а этому малому каждый раз приключения подавай!
...мелкий разговаривает громко, возбужденно, не оглядываясь. Он знает, что я непременно иду позади, такая детская уверенность ребёнка в присутствии-вездесущности взрослого, уверенность, что так будет всегда: и дорога, и он, и я.
Мир вокруг пропитан запахами и цветами, только что в лесу прогремел ливень - и земля выдохнула глубоко-глубоко, откуда-то из утробы тела, как женщина после любовных ласк. Лежит - такая обессиленная и усмиренно-счастливая...
После ливня травы головы поднимают, я просто подошвами чувствую, как они шевелятся, ежеминутно подрастая.
Пчела ошалела - суетливая хозяйка заморенная - летает над шиповником и не знает, куда присесть, ведь куст – мокрый насквозь, и нет от этого никакого спасу.
...Мелкий тараторит скороговоркой что-то о грибах, которые непременно подрастут за ночь на целую голову, и о том, не страшно ли коням спать одним на лугах - а что как волк придет - а они привязаны?
...Вдруг останавливается порывисто - ой! - нагибается и поднимает с тропки улитку, приговаривая ей, смешно растягивая слова, как взрослый - ребенку: - Улитка-ули-и-и-тка, высунь рожки! Мааахонькая! Но куда же ты полееезла? Это же тропииинка! Здесь же лююююди ходят... ползи к лесу, ползи! - и сажает ее сбоку, на опавшую хвою...
...слушаю его - и улыбаюсь.
...а уже через минуту вздрагиваю всем телом, почувствовав под своей ногой характерный звук - треснувшей, раздавленной избушки улиточки и влажного, студенистого тела под своими босоножками...
...и сердце к горлу подпрыгивает...
...мелкий оглядывается смущенно, что-то как будто почувствовав, переспрашивает несмело:
- Что, мам? Что-то случилось?
- Нет, ничего, все хорошо, пойдём, быстрее... - лепечу, чувствуя липкую тошноту, страх какой-то странный - страх чего-то неопределенного, и непомерно большого - непрочности этого мира? судьбы? фатума?
...и уже почти бегу, и шиповник - свидетель единственный - тянет за полы руками раздирающими.
Только б побыстрее убраться отсюда.
Не оглядываясь.
Будто с места убийства.
...Что это было? Что это было на самом деле?
...для человека взрослого-мудрого - один из множества эпизодов, которые забываются в тот же миг, когда случаются... Неумышленно же, в конце концов! И не смотрите на меня так...
...для человека не очень чувствительного - подозрение, что нет ничего вечного в этом наилучшем из миров. И что добрыми намерениями, и что шагом неосторожным можно сломать играючи чью-то утреннюю жизнь улыбающуюся...
а для улитки - апокалипсис её дождевого благоухающего мира...
Анна Дудка 04.07.2011 09:04 Заявить о нарушении